Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Каел кинувся вперед, з ревом, що злився з ревом його тіней. Його меч, оточений клубками темряви, вдарив униз, але Еріон ухилився, перекотившись убік. Він швидко піднявся на ноги й контратакував, завдаючи удару своєю зброєю. Тінеріз світився ледь помітним світлом, коли його лезо зустрілося з Каеловим мечем. Сила удару розійшлася хвилею, змусивши навколишню темряву відступити на мить.

— Ти слабкий, Еріоне, — хрипко сказав Каел, ухиляючись від чергового удару. — Ти стримуєш те, що може зробити тебе непереможним.

— І це відрізняє мене від тебе, — відповів Еріон, його голос залишався холодним. — Я не дозволю темряві стати моїм господарем.

Каел лише засміявся, його сміх був низьким і зловісним. Темрява навколо нього згустилася, і з неї почали з'являтися руки, схожі на тіні, що тягнулися до Еріона. Він відступив, а потім рішуче направив Тінеріз уперед. Темні руки зіткнулися з мечем і зникли в спалахах світла.

Бій тривав. Еріон використовував свою швидкість і майстерність, тоді як Каел покладався на сире, неконтрольоване насильство. Кожен удар Еріона завдавав Каелу пошкоджень, але той, здавалося, не відчував болю. Навпаки, кожна нова рана робила його темряву ще більш дикою. Однак ця неконтрольованість стала його слабкістю.

Коли Каел зробив потужний, але надто широкий удар, Еріон скористався моментом. Він занурив Тінеріз у тінь, зробивши крок убік, і з’явився позаду Каела. Його меч різко злетів угору, завдавши удару по спині Каела, розсікаючи його захист. Каел застогнав і впав на одне коліно, але його темрява знову спробувала затягнути Еріона. Тінеріз засвітився, і темрява зникла, ніби її засмоктало в порожнечу.

Еріон зробив останній крок. Він підняв меч і наніс точний удар, вразивши Каела в груди. Темрява, яка оточувала Каела, здавалося, завмерла, а потім почала розсіюватися, як туман, зникаючи в повітрі. Каел упав, його тіло обм’якло.

Еріон стояв над ним, важко дихаючи. Темрява, яку він контролював, вирувала навколо, ніби протестуючи проти виснаження свого господаря. Він зробив крок назад, але відчув раптовий біль у боці. Його рука інстинктивно потягнулася до рани, і він побачив кров, яка текла крізь пальці. Це був удар, якого він не помітив у розпалі бою.

— Я… виграв, — прошепотів Еріон, але його голос був слабким.

Його ноги підкосилися, і він упав на землю поруч із тілом Каела. Темрява навколо нього ледь помітно пульсувала, охоплюючи його тіло, ніби намагаючись захистити. Еріон лежав посеред поля бою, де всюди були сліди руйнувань і смерті. Його очі поволі закривалися, а свідомість почала згасати.

Еріон лежав на землі, його тіло було важким, ніби зануреним у густу темряву. Кров текла повільними струмками з його рани, змішуючись із пилом і землею. Його дихання було уривчастим, а свідомість танула, мов тінь перед світанком. Навколо все здавалося розмитим — битва, трупи, навіть небо, що висіло над полем бою, здавалося далеким і нереальним.

Темрява почала його огортати. Вона була теплою і водночас лячною, ніби намагалася затягнути його в нескінченну прірву. У голові лунав далекий шепіт, який міг бути як спогадом, так і уявою.

І раптом він відчув щось. Легкий дотик до свого тіла, що прийшов нізвідки. Рука, ніжна, тепла, м’яко торкнулася його рани, накриваючи її, як ковдра. Біль не зник, але раптом стало трохи легше дихати.

— Не бійся, я поруч, — пролунав голос. Тихий, знайомий, він пробився крізь туман його свідомості, як промінь світла в непроглядній темряві.

Цей голос був настільки близьким, таким теплим, що Еріон спробував відкрити очі, але тіло відмовлялося коритися. Його свідомість балансувала на межі, між життям і забуттям, а цей голос — єдина нитка, що тримала його тут.

"Я поруч…" — ці слова, останнє, що він почув, перш ніж усе навколо поглинула темрява.