Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (22.02)

Я прокинулась від запаху… смажених тостів і кави. Усе тіло було ватним після вчорашнього, але вперше за довгий час я прокинулась у спокої. У ліжку. Вдома.

Повернула голову — Дениса поруч не було. Але я почула його голос з кухні:

— Якщо ще раз скажеш, що тостер для тебе складніший за фізику, я тебе відправлю на кулінарні курси, чув? — бурчав він комусь.

— Ти розмовляєш з тостером? — я всміхнулась і натягнула плед на плечі.

Денис заглянув у спальню з підносом. На ньому — омлет, тости, чай з лимоном і маленьке печиво у формі серця.

— Я розмовляв з хлібом. Він трошки тупий, але вчиться.

— А що це за печиво? — я сіла, намагаючись виглядати здоровішою, ніж почувалась.

— Це мій спосіб вибачитись за вчора. І сказати, що сьогодні ти — тільки лежиш. Може, максимум — сидиш. Хочеш до туалету? Я тебе на руках віднесу.

— Денис, я вагітна, а не скляна.

— Після вчорашнього? Ти для мене — діамант. І от прямо зараз тебе будуть годувати з ложечки.

— Не смій. Я ж тобі всю тарілку на голову висиплю!

— Хм. Цей настрій мені подобається. Але тарілку шкода.

Він сів поруч, обійняв за плечі і поцілував у скроню.

— Ти точно не запаморочуєшся?

— Тільки від твоїх дурнуватих жартів.

— Ну тоді — офіційно: Віка Ваширенко сьогодні лишається вдома, дивиться серіали, їсть усе, що їй хочеться, і слухається мене.

— А якщо я захочу ролів?

— Замовимо.

— А якщо я захочу... макарони з кетчупом і шпротами?

— Ну, це вже злочин. Але якщо ти — я погоджуюсь.

Я всміхнулась, відкусила тост і раптом усвідомила: після всього — ми знову разом, і ми справжні.

— Дякую, Денисе, — прошепотіла я. — За вчора. За сьогодні. І за все інше.

Він лише обійняв міцніше.

— Це тільки початок, кохана. У нас попереду ще мінімум років сто. І дитина, яка точно успадкує твій характер. Я вже хвилююсь.

— Я теж. Але приємно.