Читати книгу - "Коли курява спаде"

Батько скинув з чола гарячий рушник і сказав:

— Тоді все буде залежати від того, чи мій молодший син дійсно дурень, чи ні, — і ще додав, звертаючись до Тхарни: — А також від того, котрий із моїх двох синів тобі дійсно подобається.

Тхарна опустила голову.

Батько усміхнувся до мене:

— Твоя дружина — найкрасивіша в світі!

Сказавши це, батько від душі чхнув. Під час розмови деякі припарки на його тілі охолонули, тож його оточили служниці, а ми з Тхарною відступили назад. Батько махнув рукою, давши зрозуміти, що відпускає нас, і ми вийшли з кімнати. Коли ми повернулись до себе й лягли в ліжко, внизу знову почувся моторошний звук падіння води на плити.

Тхарна закотилась мені на груди й сказала:

— О Небо, нарешті ти скинув той дивний одяг!

Так, я розлучився із червіньковим одягом і тепер не міг позбавитись неясного відчуття втрати.

— Ти не почуваєш ненависті до мене? — знову спитала Тхарна.

Я дійсно не відчував до неї ненависті. Можливо, тому, що скинув із себе одяг, у якому перебував дух невинно загиблої людини. Син-дурник у родині туси і його дружина вже давно не мали близькості. Тому коли вона закотилась мені на груди, неясне почуття втрати зникло. Я забажав Тхарну. І оволодів нею з усією силою і шаленством, що їх надавали мені кохання й ненависть до неї. Ця жінка зовсім не переживала через свою помилку. Вона розбещено кричала в ліжку, а коли наситилась, голою скрутилась калачиком у мене на грудях і заснула. Зовсім так, ніби вона ніколи не кидалась в обійми іншого чоловіка — мого брата й суперника — у важкий для мене час. Заснувши, вона дихала спокійно й рівно.

Я намагався зрозуміти, що ж таке є жінка, однак у моїй голові було вже стільки всього, що більше нічого туди не вміщалось. Я розтермосив Тхарну:

— Ти спиш?

— Ні, не сплю, — відповіла вона, усміхнувшись.

— Коли ми повернемось на кордон?

— Перш ніж туси Мерці змінить свою думку.

— Ти дійсно хочеш поїхати зі мною?

— Дурник ти! Хіба ж я не твоя дружина? І хіба це не ти наполягав, щоб узяти мене за дружину?

— Однак… ти… і…

— І твій старший брат, так?

— Так, — ледве вимовив я.

Вона засміялась і надзвичайно щиро спитала мене:

— Хіба ж я не найвродливіша жінка у світі? От чоловіки завжди й намагаються завоювати мою прихильність. Тож завжди знайдеться чоловік, який колись та мене зачепить.

Перед такою відвертістю мені нічого було сказати.

Вона ще додала:

— Я ще кохаю тебе.

Коли вродлива жінка, переспавши з розумним чоловіком, який мав стати туси, все одно продовжувала кохати мене, що тут можна було сказати?

— Ти ще не хочеш спати? Я цього разу вже напевне засну.

Сказавши це, вона повернулась і дійсно заплющив. Я теж заплющив очі. І саме в цей момент перед моїми очима з’явилося те червінькове вбрання. Воно було там, хоч я закривав очі, хоч відкривав. Я бачив, що коли Тхарна викинула його з вікна, воно розгорнулось на вітрі, мов прапор. Однак оскільки воно було мокре, то, щойно розгорнувшись, відразу замерзло. І так, зашкарубле, воно впало на землю. А внизу саме стояла людина в очікуванні. Тобто внизу саме був чоловік, і вбрання якраз накрило його з головою. Він певний час борсався в ньому, проте зашкарубле вбрання все-таки приклеїлось до його тіла.

Я побачив його обличчя, і це було знайоме мені обличчя.

То був убивця.

Він прибув до замку родини Мерці вже багато місяців тому, однак ще не виконав своєї справи — напевне, йому бракувало сміливості.

Я зауважив, що його обличчя, змучене ненавистю, слабкодухістю та холодом, зробилося білішим за місяць і чутливішим за рану.

Коли стягнуте з мене червінькове вбрання вилетіло з вікна, він стояв там під стіною, дивлячись на світло, що лилося з вікна туси, й цокотів зубами від холоду. Тож коли в таку холодну погоду на нього з неба впав одяг, він не міг відмовитись від нього. Тим більше, що в цьому одязі ховалася воля ще однієї людини.

Так, дійсно, хоча дуже багато подій відбувались не на моїх очах, однак я їх бачив.