Читати книгу - "Коли курява спаде"

Коли я призвичаївся до того моторошного звуку, з яким служниці виливають униз воду, я перестав зауважувати звук падіння своєї сечі.

Так непомітно пройшов час і зима минула, вже можна було знову зустрічати весну. Того дня, коли я встав уночі, Срібна річка[139] на небі повільно оберталась, мов величезний дракон, який щойно отямився після сну. Цей дракон завжди трохи змінював положення свого тіла, коли наставав час зміни сезонів. Потік Срібної річки обертався дуже повільно, зміни за одну-дві ночі були майже непомітні. Я випустив цівку, однак не почув жодного звуку. Але без нього я не був певен, що помочився. А не впевнившись у цьому, я ніяк не міг повернутися до кімнати й знову заснути.

Унизу величезна будівля замку затуляла все світло, яке йшло з нічного простору. Я розтягнувся на землі і, мов пес, почав носом шукати сліди своєї сечі. Однак собаки, стріпуючи ніздрями, винюхують усе навколо в пошуках компанії, а я, на відміну від них, шукав свій власний запах. І, зрештою, знайшов. Я все-таки помочився, але слуги, які доглядають за хворим туси, вилили воду з таким гучним звуком, який поглинув звук мого сечовипорожнення. Відтак я зі спокійним серцем видихнув і підвівся, щоб іти нагору. І от у цей момент згори прямо мені на голову вилилась величезна миска води, я спочатку відчув, як щось тепле збило мене з ніг і тільки потім почув моторошний звук.

Я скрикнув і повалився на землю. З кімнати туси вибігли багато людей і помчали вниз, а в моїй кімнаті навіть згас ліхтар, який там горів, тож було темно й тихо. Мабуть, та моя зрадлива жінка знову побігла до кімнати старшого панича.

Слуги завели мене до кімнати туси й зняли з мене той червіньковий одяг, з яким я останній час не розлучався. Цього разу я не міг чинити їм опір, адже одяг узявся тонкою крижаною кіркою.

Несподівано для мене Тхарна також увійшла до кімнати.

— Я обшукала все внизу, — сказала вона. — Куди ти ходив?

— Мочитись, — відказав я, тріпочучи, мов собака, ніздрями.

Усі на це розсміялися.

Крім Тхарни. Вона скрутила червіньковий одяг, що лежав на підлозі, й викинула його з вікна. Мені здалося, що при цьому я почув розпачливий крик людини, яка перебуває на межі зі смертю, і побачив чиюсь душу, що розкрилась на холодному вітрі суворої зимової ночі, ніби прапор, ніби той червіньковий одяг.

Тхарна сказала до людей, що були в кімнаті:

— Він сам по собі не є таким дурним, це одяг зробив його таким.

У моєму серці ще раз зринуло кохання до неї — так, я від самого початку знав, що такої краси більше не знайдеш в світі, тому якої б помилки вона не припустилась, варто тільки їй схаменутися, і я все їй вибачу.

— Діти, — раптом заговорив туси, — я дуже радий бачити вас такими.

Згадайте тепер, що я не бачив його від самого того сніданку. Він усе ще не передав престолу старшому братові і не зробився таким уже немічним, як я думав. Так, він постарів і волосся його посивіло, але тільки й усього. Обличчя його зробилося повнішим, ніж раніше, і ще більше побіліло. Раніше то було обличчя твердої, сміливої людини, а тепер воно перетворилось на обличчя якоїсь бабці. Єдине, що підтверджувало наявність у нього хвороби (точніше, йдеться про спосіб, яким він переконав себе, що хворий), було те, що майже все його тіло з голови до ніг було обкладене мокрими гарячими рушниками. З одягу на ньому майже нічого не було, однак він увесь був прикритий гарячими рушниками, тож над ним звідусіль піднімалась пара.

Батько сказав до мене голосом, ще більш схожим на голос хворого, ніж у самого хворого:

— Підійди сюди, синку, до ліжка свого батька.

Сівши перед ним, я помітив, що в його ліжку щось змінилося. Раніше ліжко туси сягало певної висоти, однак тепер його ніжки трохи підпиляли, тож воно перетворилося на низький лежак. Крім того, його перетягнули з кутка на середину кімнати.

Батько підняв руку й додолу впала пара рушників. Він поклав свою ватну руку мені на голову й сказав:

— Я завдав тобі збитків, синку.

Потім він підкликав жестом Тхарну. Вона відразу ж упала на коліна, наблизившись до нього.

— Повертайтесь на кордон, коли схочете, — сказав батько. — Ваше місце там. Я дарую вам те місце й десять селищ як весільний подарунок.

Батько хотів бути певним, що після його смерті я не буду нападати на нового туси Мерці.

— A якщо він нападе на