Читати книгу - "Коли курява спаде"

Ця ніч так-сяк минула.

Уранці, щоб побачитися з усіма, потрібно було йти до їдальні. Я пішов. Батькова голова була перев’язана шовковою хустинкою — учора вночі він розбив собі голову. Він сказав до свого розумного сина:

— Подумай, чому це раптом одразу сталося так багато дивних подій?

Однак старший панич мовчав, зосередившись на їжі перед собою.

Тоді туси сказав до своїх двох дружин:

— Чи я припустився якоїсь помилки?

Янгджома ніколи нічого не казала.

Мати ж подумала й сказала таке:

— Цього я не знаю, однак слід сказати твоєму синові, що стати туси не означає робити, що заманеться.

Тхарна зрозуміла, що йдеться про її вчинок із старшим братом, тож ледь не вдавилась. Вона не очікувала, що в родині Мерці можуть так відверто обговорювати гидкі події в родині.

— Благаю вас, пані, — звернулась вона до моєї матері.

— Я вже прокляла тебе. Подивимось тепер, чи зможеш ти стати дружиною нового туси.

Після того вона ще спитала мене:

— Ти хотів би щось зробити, синку?

Я похитав головою.

Батько сказав, простогнавши:

— Досить, замовкніть. Я вже старий і слабшаю день за днем. Ви ж не хочете, щоб я помер раніше, ніж передав престол.

Старший брат сказав йому на це, посміхнувшись:

— Якщо ти так хвилюєшся за це, то чимшвидше передай мені владу офіційно.

— Чому я міг побачити померлих людей? — знову стогнучи, спитав батько.

— Можливо, вони тебе вподобали, — відповів йому старший брат.

— Ти бачив мене, — зауважив я батькові.

Він трохи ніяково посміхнувся до мене й сказав:

— Ти смієшся з мене, бо я вже навіть людину від духа відрізнити не можу?

Розмовляти з такими самовпевненими людьми про щось — тільки марно витрачати зусилля. Я підвівся й навмисне розправив свій червіньковий одяг перед туси, проте він того не побачив. Він сказав до прислуги:

— Відведіть мене до кімнати, я хочу повернутися до себе.

«Запам'ятай цей день, адже туси більше не вийде», — так говорили до мене очі літописця, коли він підвівся в своєму кутку, після того як усі розійшлися, й пильно подивився на мене.

— Ти вже одужав? Так швидко? — спитав я.

На його обличчі ще були сліди страждання, однак очі говорили до мене: «Я не міг бути відсутнім, адже тепер — час важливих подій». Він узяв зошит і ручку, які я подарував йому, й підійшов до дверей. Там він знову кинув на мене погляд, який казав: «Запам'ятай, сьогодні — дуже важливий день».

Літописець не помилився: починаючи від того дня, туси більше не виходив із своєї кімнати. Коли в Вангбо Єшея в роті ще був язик, я питав його, що таке історія. Він сказав мені, що історія — це така наука, яка допомагає людині ще з учора знати, що буде сьогодні й завтра. Хіба то не наука лам, спитав я. Він відповів, що це — не ворожіння й не молитви до духів. Я вірив йому. Туси Мерці більше не виходив. Удень він спав, а вночі, причому цілими ночами, у його вікні горіло світло. І до нього постійно бігали служниці, не маючи ні хвилини перепочинку. Зрідка до нього заходили обидві його дружини, а я жодного разу не зайшов, так само як і його спадкоємець. Іноді, коли я вставав серед ночі помочитись, я залишався постояти під зорями й дивився, як бігають туди-сюди служниці. Тоді я думав, що батько захворів. Однак у нього мала бути якась дивна хвороба, що потребувала багато води, адже служниці безперервним потоком носили йому з кухні внизу миску за мискою гарячу воду. У кімнаті вона швидко вистигала, а холодну її виливали, і коли виплеснута з мисок вода падала з висоти на кам'яні плити внизу, у нічній тиші цей звук здатен був налякати людину.

Я радів, коли бачив, що моя зрадлива дружина боїться цього звуку. Коли миска води гучно розліталась унизу на друзки, її тіло мимоволі здригалося, навіть уві сні. У таких випадках я щоразу закликав її не боятись, а вона казала:

— А хіба я боюся? Мені нема чого боятись.

— Я не знаю, чого ти боїшся, але я знаю, що боїшся.

— От йолоп! — лаялась вона, однак у голосі її бриніла принада.

Коли я