Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

— Тікай! —  голос Реда луною прокотився коридором.

З цього моменту для мене все відбувалося наче у повільній зйомці... Я почала дуже повільно відступати назад, відчуваючи, як світ звужується. Одночасно з цим за моєї спиною вже чулося повільно-розтягнуте:

— Дівчино, тікати нікуди! Ви оточені обабіч!

Озирнулася — ззаду до мене вже підступили інші Охоронці. Знов перевела погляд на Реда, який відчайдушно боровся, силкуючись вирватися зі «сталевих обіймів» двох здоровенних велетнів. Один з Охоронців вдарив хлопця в живіт, потім — по обличчю... І одночасно з цим, наче збоку, я почула свій пронизливий крик.

Затим зі спини мене схопили декілька рук та, затуляючи рота й обмежуючи рухи, потягли в невідомому напрямку.


 

***

 

Нас з Редом привели на перший поверх, до прихованого від публічного ока кабінету Начальника Охорони, де вирішувалися справи, що не підлягали загальному обговоренню. Високий суворий чоловік років сорока п'яти, з виразними вилицями, глибокими зморшками на лобі та хижими холодними очима деякий час уважно дивився на нас, а затим віддав команду закрити у кімнаті для допиту «до з'ясування обставин та повернення вищого начальства». В цей момент я подумала про «міс Піґґі», про те, як вона реагуватиме, коли дізнається... Дідько!


 

***

 

Невелика кімната, в яку нас впровадили, була мінімалістичною: без вікон, зі звичайним блакитним освітленням та величезним дзеркалом, що займало цілу стіну й відбивало кожен рух. Охоронці пристебнули нас до металевих стільців наручниками, зі зведеними позаду руками, та пішли.

В закритому приміщенні було тихо, душно та жарко. Напевно, шумоізоляцію тут облаштували бездоганно, бо звуку сирени більше не було чутно, а от вентиляція працювала погано, і сухе повітря, нагріте вдень, обволікало нас, немов невидимі обійми. Також у задушливе повітря, немов нитка в павутинні, вплітався неприємний запах нагрітого пластику. Але найгірше — це солоно-гіркий смак страху, який я відчувала на язику.

Холодний метал врізався мені в зап'ястя, коли спробувала поворушити руками, і цієї митті я зрозуміла, що це не жарт чи сон, це сувора реальність. От дідько!

Ред сидів напроти мене, і невеликий пластиковий стіл розділяв нас. Я щойно побачила, що у хлопця розсічена брова, і по щоці стікає цівка крові.

— Реде, ти поранений! — вигукнула нервово. — Треба обробити рану. Давай когось покличемо.

— Пусте! — відкинув він мою пропозицію та кумедно поворушив бровами. — Краще скажи, що будемо робити? — запитав, пильно дивлячись мені у вічі, його пронизливий погляд обеззброював мене. — Мабуть, треба вигадати якусь історію... Батько не дасть їм нашкодити мені, а я зможу відмазати й тебе.

— Вважаєш, що «міс Піґґі» дурна і не зрозуміє, де ми були? — іронічно відказала я, підібгавши губи.

— А де ми були? — у тоні Реда з'явилась зухвала грайливість, він, розслабляючись, відкинувся на стільці та підморгнув мені. Я тихенько пирснула сміхом та покачала головою. Мій напарник по нічним пригодам задоволено всміхнувся, затим його погляд швидко пробігся по кімнаті, зупиняючись на дзеркалі.

— Як вважаєш, якщо ми удаватимемо з тобою закохану парочку — це спрацює?

Миттєвість моменту відбивалася в блискучій поверхні люстро. Спочатку я побачила там свої отетерілі очі, а затим ми ззирнулися з Редом — у його смарагдових очах майоріла лукавинка.

Між нами повисла напружена мовчазна мить, як відлік перед вибухом, і я відчула, що прямую швидким кроком у його пастку... Чарівні зелені очі Реда, як магніт, тягли мене в свій вир. Я відчувала, як вони проникають у мою душу, розкривають кожен секрет, розплітають нитки моїх думок. Вони були як вікно в інший світ, де правда і вигадка перепліталися, а межа між ними стирається.

Силкуючись утриматися на плаву та не втопитися в цьому чарівному погляді, я вирекла ущипливо-іронічно:

— Вважаєш, що хтось повірить у маячню про наше побачення посеред ночі в будівлі, доступ до якої навіть вдень Учням обмежений, та й ще на тому ж поверсі, що й кабінет «міс Піґґі»? Не сміши мої пантофлі!

Ред лукаво посміхнувся й солодко-оксамитовим голосом мовив:

— Кажуть, там є пречудова кімната для відпочинку Дорослих, — заграв бровами, змушуючи мої губи сіпнутися, але я стримала усмішку, намагаючись не піддаватися його чарам. — Уявляю обличчя «міс Піґґі», — продовжив фантазувати він, — якщо вона дізнається, що ми з тобою там... кхм... — в його очах в цю мить спалахнув якийсь «хитропекельночарівний» вогник.

Але й цього разу я не дозволила йому загнати мене у пастку чарівності смарагдових очей, лише промовила зі смішком:

— Ой, леле, ти з глузду з'їхав? Чи тебе дуже сильно вдарили по голові? Повертайся на Землю, Казкарю!

Ред не здавався та, посміхнувшись, запитав:

— Вважаєш, що краще, якщо «міс Піґґі» дізнається правду? — знову посміхнувся, і в його зелених очах відбивалася сила та впевненість, що виходили за межі звичайного — ніби дві незвичайні зірки, що вперто світили в нічному небі, не зважаючи на темряву.

«Трясця, звісно ж, ні! І я розумію, що зараз настав той момент, коли ми обоє маємо зробити вибір: або вибрати правду, яка може нас знищити, або вигадку, яка може врятувати нас обох... І це вже не забавка. Це вже гра на виживання, де ми маємо або виграти, або програти... Але... Але якщо ми виберемо різні шляхи? Якщо наші вибори розійдуться? Що тоді?»

Потік думок урвало бурчання в моєму шлунку. Моє тяжке зітхання відлунилось у приміщенні, і я відчула, стукіт свого серця... Відповідь прийшла миттєво — брехня не допоможе.

— Реде, послухай... — мій голос здригнувся, — ...я впевнена, що вона ВЖЕ все знає... Вона завжди все знає... — продовжила, відчуваючи, як нерви напружуються й дихати стає важче. — І щоб мене не чекало попереду... — голос знов схвильовано здригнувся. На мить завмерла, зробивши глибокий вдих, а потім на одному диханні випалила: — Насправді я, була до цього готова, коли йшла сюди. Знала, що як і минулого разу, можу... — на півслові замовкла, знову зробила вдих. — Знала, якщо мене спіймають, то будуть наслідки, — опустила очі на свої ноги, відчуваючи, що вони затекли від незручної пози, при цьому мене обсипало потом, і тіло стало неприємно липким. Йойкнула, відхиляючись трохи назад та притуляючись спиною до спинки стільця. Кровотік відновився, і я відчула неприємне поколювання і повзання «мурашок» у кінцівках. Тихо зойкнула.