Читати книгу - "Королівство криги, Анна Мінаєва"

Почувся сміх. 

А я вийшла із зали, чуючи кроки Даяни за спиною.

— Нагодуйте принца, — промовила я, передавши сина годувальницям. — І вкладіть його спати. Не полишайте мої кімнати. Леді Офора скоро доєднається до вас і повідомить мій наказ.

Жінки, які піклувалися про мого сина, уклонилися і поквапилися геть. Залишили нас з Даяною удвох у коридорі неподалік від дверей, що вели у велику їдальню.

— Даяно, — я повернулася до подруги і підтисла губи, — мені потрібна твоя допомога.

— Звісно, ваша величносте, — дівчина проводила поглядом годувальниць та няньок і повернулася до мене з посмішкою на вустах. Посмішкою, яка здригнулася, варто їй було зустрітися зі мною поглядами. — Щось трапилося?

— Так, — я кивнула і зітхнула. — Буде війна, Даяно. Імперія Ваштера встала на бік Браяна Госабра. Вони вже відправили кораблі та вимогу відпустити його.

Леді Офора зблідла і похитала головою:

— Не може бути… 

— Може, — я озирнулася до дверей, та вони залишилися зачиненими. — Я не можу полишити гостей, щоб вони щось запідозрили. Джеймса треба вивезти з Содії. Айзек дізнався, що капітан і корабель, які не бояться пливсти у мореґані, залишилися на зимівку у Содії. Гінець вже мав повідомити йому, що корона потребує його допомоги. Повідом служницям та годувальницям, що вони мають поїхати сьогодні увечері. Всім я плачу золотом. Всі вони можуть забрати з собою родини, якщо це необхідно. Джеймс має бути далеко, коли почнеться війна.

— А ви? — Даяна схопила мене за руку.

— Я залишусь. З моїм сином поїде лорд Тормейт. Як його захисник.

— А куди вони поїдуть, Айло? До тітки? До сестри Оуена?

— Ні. У Детії небезпечно. Ніхто не має знати, де переховується спадкоємець Фрейвіл. 

Даяна збиралася з думками кілька миттєвостей і нарешті видихнула:

— Ви хочете, щоб я поїхала з ними?

— Я б не наважилася тебе про таке просити, — чесно відповіла я. — Ти леді Содії і…

— І я завжди мріяла поїхати, — додала вона. — Ви ж про це знаєте. Так? І вам потрібна людина, яка зможе доглядати за принцом. Зможе тримати з вами зв’язок. Якщо ви, звісно, мені довіряєте, Айло.

— Ти довела свою вірність, — я стисла її пальці в долонях. — Якщо ти згодна… я буду тобі дуже вдячна. Корона буде тобі вдячна.

Даяна мовчала кілька миттєвостей і посміхнулася:

— Ніколи не думала, що поїду з Содії не у пошуках чоловіка, а щоб доглядати за принцом.

Я не втрималася. Розсміялася. А на очі навернулися сльози.

— Все буде добре, — поквапилася запевнити мене фрейліна. — Я зроблю все, щоб Джеймс був у безпеці. Я клянуся вам, ваша величносте.

— Дякую, Даяно… Дякую.

Я обійняла подругу наче не була королевою, а вона не була моєю підданою.

Дівчина змахнула сльози, які виступили на очах. Відступила на крок і кивнула у бік коридору.

— Тоді я повідомляю ваш наказ всім і збираю речі. Коли ми їдемо?

— Під час страти Браяна, — відповіла я. — Поки всі аристократи у палаці. Поки всі вони будуть дивитися в інший бік.

Моя фрейліна тільки кивнула і поквапилася коридором, щоб встигнути все зробити. А я дивилася у спину тій, хто щойно приніс велику жертву заради мене та мого сина. Даяна ніколи не бажала стати нянькою чужій дитині. Але згодилася на це навіть без мого прохання.

Я повернулася до бенкетної зали з посмішкою. Я мала грати і далі. Щоб ніхто з аристократів ні про що не здогадався. Нічого не зрозумів. Сьогодні свято для них усіх. 

За їжею та розмовами пройшов якийсь час. Поки до мене не підійшов слуга і не повідомив про те, що все готово.

— Лорди та леді Содії! — я встала з місця, приковуючи до себе увагу зібравшихся. — Сьогодні ми не лише святкуємо появу спадкоємця, а ще й перемогу світла над темрявою. Сьогодні відбудеться страта. На очах всієї Содії буде страчено людину, яка вбила вашого короля. Людину, яка скоїла замах на вашу королеву та вашого принца. Людину, яка намагалася захопити владу. Саме зараз Браяна Госабра буде страчено. І я запрошую всіх вас стати свідками того, що чекає на зрадників корони.

Я провела перед собою рукою, запрошуючи аристократів йти за слугами. На балкони, які виходили на парк. Або ж у сам парк. 

А поки всі збиралися, я вислизнула з зали і поквапилася до виходу з палацу першою. Важка спідниця заважала, шурхотіла. Та я майже бігла коридорами, щоб як можна скоріше опинитися на вулиці та завернути за ріг. Туди, де вже стояло три карети.

— Айло, — Даяно повернулася до мене. У світлі зірок і смолоскипів на каретах, її обличчя здавалося блідим і витягнутим. Фрейліна куталася у теплий плащ, облямований хутром.

А я вийшла в одній сукні. І не відчувала холоду.

— Все готово? — я порівнялася зі своєю фрейліною та Аларом.

— Так, ваша величносте, — відповів мені лорд Тормейт. І так подивився, що серце стислося від жалю.