Читати книгу - "Гірка правда"

хоч би такий малий приклад: Декілька років тому, мабуть у 1989 році, декілька молодих українців створили культурне товариство ім. Т. Шевченка, яке ставило собі метою поширювати культурні здобутки митців України на Заході. Серед тих молодих людей були - редактор "Форум" Андрій Григорович і Микола Мороз, підприємець з Торонто й одночасно член Президії СКВУ як голова ОДУМ - Організації демократичної української молоді. Вони запросили до Канади Івана Драча й Юрія Іллєнка, влаштовуючи показ їхніх чудових кінокартин. Успіх був великий. Але Миколі Морозові в Президії СКВУ сказали: або залишиш Товариство ім. Т. Шевченка, або геть з СКВУ!

Тож адекватною назвою для цієї світової установи була б: Світовий конгрес українських націоналістів. Це бо аж нiяк не громадська організація, в ній немає місця на інші, ніж націоналістичні, погляди.

Не завжди, однак, між ОУН-б і ОУН-м на форумі СКВУ панувала згідна атмосфера поділу портфелів. Оце опис атмосфери під час II Конгресу СКВУ:

В кулуарах Конгресу поширився погляд, що панове Лівицький-Стецько трактують весь СКВУ як установу, що має бути повністю підпорядкована їхньому "центрові" і не рахуються з правилами пристойної поведінки, ні з інтересами цілості української діаспори. Ідеологічною підготовкою такого ставлення була передовиця в тижневику "Шлях перемоги"..., в якій зясовано, що весь громадський сектор, отже й СКВУ, має підлягати політичному, тобто ЗЧ ОУН.[500] ЗЧ ОУН, це те саме що ОУН-б.

Не вдалося тоді бандерівцям узяти під свій контроль СКВУ. Мусіли поділитися пануванням у ньому з ОУН-м. В СКВУ обі ці ОУН панують і досі. Варто, щоб про це знали і Президент України, щоб знала про це східна українська діаспора, аби не лізла в націоналістичний невід.

Не дійшли теж ОУН-м і ОУН-б згоди щодо "державного" представництва в діаспорі. Мельниківці, міняючи свої тактичні віхи, перебрали під свій контроль Державний Центр УНР - Української Народної Республіки, тобто теоретичне продовження УНР, посталої 22.1.1918 p., a його президентом став голова Проводу ОУН (мельниківців) Микола Плав'юк. Натомість бандерівці державність у діаспорі виводили з "Акту 30 червня 1941 p.", маючи тут УДП -Українське Державне Правління. Оба ці утворення 1992 року практично припинили своє існування.

Всі три фракції ОУН і їхні супутники мали ще в діаспорі КУППО - Конференцію українських політичних партій і організацій - форум, на якому намагалися дійти згоди щодо загальнонаціоналістичних напрямків діяльності. Впродовж останніх років не чути було про цю організацію, вона, мабуть, умерла природною смертю.

Політична культура української діаспори

Про політичну культуру української еміграції можна написати окрему працю, тут немає місця на вичерпне з'ясування цього боку української діаспори. Тому обмежуся до опису лише декількох справ, які кидають яскраве світло на політичну культуру української еміграції. Спершу пригадаймо кілька фактів:

- ОУН від самого початку орієнтувалася на Німеччину, працювала на розвідувальні німецькі служби;

- Ідеологічно ОУН була (і є) тоталітаристською органі зацією, спорідненою з фашизмом і його різновидом - націонал-соціалізмом;

- В рамках гітлерівських збройних сил ОУН-б створила Дружини Українських Націоналістів - батальйони "Нахтігаль" і "Роланд", по розформуванні яких їх особовий склад підписав контракт на один рік на військову службу з метою поборювання червоних партизанів у Білорусії;

- ОУН-м була співорганізатором СС дивізії "Галичина", яка воювала на боці гітлерівської Німеччини;

- Жодне зі збройних формувань ОУН не перейшло (на зразок дивізії СС, створеної з солдатів армії ген. А. Власова - РОА) на бік союзників, тобто США, Великобританії, Франції чи СРСР;

- У війні перемогла коаліція США, Великобританія, Франція, СРСР та інші. Поразки зазнала гітлерівська Німеччина. До перемоги над гітлерівською Німеччиною в жодній мірі не спричинилися ОУН ні її збройні формування;

- ОУН в основному після війни опинилася на Заході, в державах, які воювали проти гітлерівської Німеччини, з якою співпрацювала ОУН.

Як за таких умов повинна логічно поводитися ОУН, опинившись на Заході? Слід їй, мабуть, було принишкнути, робити все, аби Захід забув про участь ОУН на боці гітлерівської Німеччини, тобто на боці ворога Заходу.

Тим часом, використовуючи стан "холодної війни" між країнами Заходу й СРСР, ОУН, обі її фракції, замасковуючись під вивісками неначе громадських організацій, відновили на Заході свою пропагандивну діяльність. Обі ОУН потворили свої, тобто їм підзвітні, комбатантські-ветеранські організації, інші організаційні прибудівки. Підшиваючись під український патріотизм, використовуючи семантичну відмінність поняття "націоналізм" в українській і англійській мовах, також антибільшовизм західних країн - обі ОУН закріплювали тут свої позиції. Обі ОУН використовували теж, зокрема в Канаді й США, факт, що українська організована громада становить вагомий електорат. А для здобуття електорату навіть кандидат у прем'єр-міністри Канади, Браєн Малруні, приїздив на українські святкування.

Все це - результат збігу обставин.

І так, колишні "дивізійники", замість того, щоб соромитися своєї участі в армії СС, зробили з цього факту прапор патріотизму, тобто пак - націоналізму, бо "патріотизм" вийшов з лексикону ОУН і її формацій.

Контрольована ОУН преса, радіопередачі, телепередачі насаджують серед українців на еміграції вже від десятків років ідеологію українського націоналізму, через що ОУН довела до інтелектуального зниження рівня великої частини української еміграції, котра неспроможна в гурті розмовляти на інші теми, як тільки про антибільшовизм, антисемітизм, антиполонізм.

Ремінісценцією класичного українського націоналізму є поведінка еліти й великої групи української діаспори в справі Івана Дем'янюка. Вона зводиться до заповіді: Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації (пункт 2 "Декалогу").

Примітивна українська