Читати книгу - "Гірка правда"

націоналістична політична думка від самого початку ототожнила індивідуальну справу Івана Дем'янюка з честю української нації. Це так, неначе серед українців навіть теореточно не могло бути ката єврейського народу. А українці, як і в кожній нації, є різні. Українцем був Богдан Хмельницький, українцем був теж Ярема Вишневецький. Українцями були Дмитро Донцов і Микола Скрипник; Євген Коновалець й Володимир Винниченко, теж Володимир Щербицький. Серед українців є д-р Богдан Гаврилишин, котрий є членом чи не найпрестижнішого у світі клубу інтелектуалів - Римського клубу. Серед українців є видатні співаки, письменники. А є й злодії, є проститутки.

Неправдою є, що англомовна преса у зв'язку зі справою Івана Дем'янюка таврувала українців. Таке чи не першим у Торонто вигадав д-р Степан Росоха, редактор "Вільного слова", котрий на сторінках своєї газети великими буквами узагальнив: "Жиди знеславлюють українців!" І від того часу пішло, і пішло! Почали збирати фонди на захист І. Дем'янюка, зібрали декілька мільйонів. А захисник Івана Дем'янюка, адвокат Павло Чумак з Торонто, в інтерв'ю для англомовного додатку до "Нового шляху" - "Ню-Перспектів" за квітень 1988 року (стор. 3), на запитання: чи це був судовий процес (в Ізраїлі - В.П.) проти українців? відповів: Ні, це не був процес проти українців, це був процес проти Івана Дем'янюка.

Процес триває, вироку ще немає. Але вже тепер зусиллями захисників Івана Дем'янюка неначе доказано: Не Іван Дем'янюк був "Іваном Грозним" у концтаборі Тремблінка, ним був Іван Марченко! Теж українець! То яку ж українську честь захистила українська діаспора у справі Дем'янюка? Не Іван Дем'янюк-українець був катом для євреїв, а був ним І. Марченко-українець. Для мене, як для українця, справді немає різниці - хто був цим катом - І. Дем'янюк чи І. Марченко.

Тим часом культурна політична думка повинна була б проявитися ось як: Якщо Іван Дем'янюк винен, то не смійте ототожнювати його з українським народом, бо в кожній нації є різні люди, серед євреїв теж були кати єврейського народу. Але ведіть слідство і судовий процес чесно, об'єктивно, ми за цим будем стежити. Якщо він справді винен - покарайте його і ми від нього відвернемося. Коли ж немає доказів його вини -дотримуйтесь засади презумції невинності й звільніть його з-під арешту, вибачтеся перед ним.

Довкола судового процесу Івана Дем'янюка сама українська діаспора, її керівні центри, передусім СКВУ, керовані ОУН, розбурхали нездорову атмосферу, некорисну для українців.

Коли в Канаді була створена Комісія Дешена, Конгрес українців Канади, за участю СКВУ, теж розбурхав нездорову атмосферу. Заяви, які тоді появлялися, передовиці газет, публікації Комісії прав людини при СКВУ я, пробачте, відчитав однозначно: "На злодієві шапка горить!" Адже як можна виступати проти переслідування воєнних злочинців?! Можна б тільки казати: Що ж, якщо серед нас є воєнні злочинці, то нам дуже з цього приводу прикро, але не вони творять "імідж" української еміграції. Ми від них відвернемось. У своїй масі - ми чесні люди.

Але так наша еліта не сказала. Чим кинула тінь на тисячі порядних українців.

В мене немає жодних контактів зі спецслужбами Канади й США, але я абсолютно певен: вони досконало знають минуле окремих груп української еміграції. Якій, коли йдеться про громадську думку наших співгромадян, не додало слави "випадкове" знищення кількох тисяч іміграційних документів українців саме в час діяльності Комісії Дешена. Нам тільки здається, що про нас добре думають. На добре думання про нас треба заслужити, а ми робимо все навпаки.

Західні суспільства, незважаючи на післявоєнну "холодну війну", з пієтизмом відносяться до жертв світових воєн, вони культивують традиції воєнних союзів, включно з воєнним союзом з СРСР під час II світової війни. Про це свідчать факти частих емісій в Т. Б. кінокартин, темою яких є морські конвої зі зброєю з Америки до Мурманська. Для жителів американського континенту Сталінград був символом поразки гітлерівської Німеччини.

1991 року Міська Рада метрополітального Торонто розглядала справу встановлення братських відносин між Волгоградом і Торонто. На форумі Ради український радник Василь Бойчук розпалив війну проти такого рішення. Конгрес українців Канади відділ Торонто, на чолі з інж. Ярославом Соколиком, використовуючи контрольовані ОУН засоби масової інформації - українські газети, радіо, телебачення -мобілізував націоналістично настроєне українське населення Торонто виступати проти ініціативи встановлення братніх зв'язків Торонто з Волгоградом. На засідання Міської Ради прибули підбурені українці й вигуками протестували проти Названої ініціативи. Все це трансмітувало канадське ТБ.

Жителі Канади, з котрими я розмовляв, розуміли цю акцію однозначно: Українці виступають проти антигітлерівської коаліції з часу II світової війни, їх болить поразка гітлерівської Німеччини під Сталінградом і тому вони виступають проти Волгограда.

Що ж, Сталінград справді перекреслив розрахунки ОУН на перемогу Німеччини в II світовій війні. Але це - справа ОУН, а не українського народу, не української еміграції, в якій ОУН становить не більше одного відсотка. Проте "імідж" української еміграції змальовує саме ОУН.

XX століття створило нову наукову галузь - політологію. Політологія, це наука про політику, галузь наукових дослідів, предметом якої є факти з ділянки внутрішньої й міжнародної політики, політичної діяльності, їх джерела і наслідки, явища, пов'язані зі здобуттям й втриманням державної влади. Близькі політології є історики найновішої доби. Зі сказаного видно, що в політології найголовнішим є факти. Політолог не може нехтувати фактами.

Тим часом, коли прослідкувати писання й інші виступи політологів, котрі належать до української еміграції, бачимо, що вони, як правило, нехтують фактами, що вони, замість досліджувати факти, їх джерела й наслідки, займаються пропагандою, або дезинформацією. Пропагандою українського націоналізму і дезинформацією в його користь. Цим вони разюче відрізняються від польських політологів, істориків, публіцистів.

Польські історики, автори праць на політичні теми, теж не без недоліків, проте їхні прогріхи стосуються недосконалого вивчення предмета, а не тенденційного допасовування чи й оминання фактів. Вкажу на деякі недоліки польських авторів. Наприклад автор праці "27. Волинська дивізія піхоти АК" Міхал Фіяліса пише: У війні в вересні 1939 р. українці виступали у багатьох площинах. Активні, крайнє шовіністичні