Читати книгу - "Iсторичнi есе. Том 1"

Варто додати, що різні регіони країни були охоплені національним рухом різною мірою. Рух здобув вплив у Київській, Чернігівській та Полтавській губерніях, проте мало зачепив інші частини України, особливо етнічно змішане чорноморське узбережжя та промисловий Південний Схід.

Слід наголосити на ще одній важливій різниці між середньо-східною Україною і Галичиною. В Галичині лінія, що розділяла поляків та українців, була чітка і ясна, незважаючи на часті змішані шлюби. Треба було бути або поляком, або українцем, але не обома відразу. Тим часом російсько-українська диференціація залишалася мінливою і часто розпливчастою. Наприклад, усі російські політичні партії діяли на Україні і знаходили підтримку не лише серед російської меншості, але й серед частини корінного українського населення[717]. Участь у російській політичній і культурницькій діяльності не виключала існування залишкової української свідомості. Однак поширеність таких гібридних форм національної ідентичності вказувала на те, що українському рухові було ще далеко до осягнення своєї мети.

Настав час зробити певні висновки. За період, що передував першій світовій війні, український національний рух досяг, безумовно, значних успіхів. Але в цілому, за винятком малої галицької частини, Україна в 1914 р. ще не стала повністю скристалізованою нацією. Аби закріпити досягнуте, потрібен був мирний період. Натомість розпочалася війна. Війна і наступна революція прискорили націотворний процес, але водночас поклали на молоду націю величезний тягар, який перевищував її сили. Я говорю про завдання побудови незалежної держави у країні, яка доти не мала початкових шкіл із рідною мовою викладання.

Примітки

1

Іван Кедрин, Життя — події — люди (Нью-Йорк: Видавнича кооператива “Червона калина”, 1976), стор. 296.

2

Див. Oscar Halecki, The Limits and Divisions of European History (Notre Dame, Indiana: University of Notre Dame Press, 1962).

3

Див. Karl A. Wittfogel, Oriental Despotism. A Comparative Study of Total Power (New Haven and London: Yale University Press, 1957).

4

Див. Frederick Jackson Turner, The Frontier in American History (New York: Henry Holt, 1920).

5

Рудницький М. Від Мирного до Хвильового. — Львів, 1936. — С. 9–10, 11.

6

Студинський К. З кореспонденції Д. Зубрицького // Записки Наукового Товариства імені Шевченка. — Т. 43. — Львів, 1901. — С. 25–28; цит. за виданням: Гербільський М. Ю. Передова суспільна думка в Галичині. — Львів, 1955. — С. 100; Kozik J. Ukraiński ruch narodowy w Galicji w latach 1830–1848. — Kraków, 1973. — C. 250.

7

Див. назву його італомовної статті: La letteratura di una nazione plebea // Rivista internazionale del socialismo. — 1880. — N 4; її наведено в бібліографії: Спис праць М. П. Драгоманова // Михайло Петрович Драгоманов, 1841–1895: Єго юбилей, смерть, автобіографія і спис творів/Зладив М. Павлик. — Львів, 1896. — С. XVI (друга пагінація). Протилежність і конфлікт між “аристократичними” і “плебейськими” націями Східної Європи мають фундаментальне значення в політичній думці Драгоманова. Вони аналізуються в декількох його наукових працях і більших статтях.

8

Порівняй: Berlin I. Vico and Herder: Two Studies in the History of Ideas. — New York, 1977. — P. 157–158: “Його [Гердерове] національне почуття не було політичним і ніколи не стало таким... Він вірив у спорідненність, соціальну солідарність, Volks tum, національність, але до кінця свого життя він ненавидів і засуджував будь-яку форму централізації, примусу і завоювання, що для нього і для його вчителя Гаманна втілювалися і символізувалися в ненависній державі”.

9

Порівняй: Rosdolsky R. Friedrich Engels und das Problem der “geschichtslosen” Völker. (Die Nationalitätenfrage in der Revolution 1848–1849 im Lichte der “Neuen Rheinischen Zeitung”) // Archiv für Sozialgeschichte. — Jahrg. 4. — 1964. — S. 87–282.

10

Kann R. A. The Multinational Empire: Nationalism and National Reform in the Habsburg Monarchy, 1848–1918: In 2 Vols. / Reprinted. — New York, 1970. Детальний розгляд цих категорій можна знайти у першому томі.

11

Seton-Watson H. Nations and States: An Enquiry into the Origins of Nations and the Politics of Nationalism. — Boulder, Colorado, 1977 (особливо див. розділи 2 і 4).

12

Липинський В. Листи до братів-хліборобів: Про ідею і організацію українського монархізму. — Відень, 1926. — С. 38–39 та наступні.

13

Pipes R. Russia under the Old Regime. — New York, 1974; Szamuely T. The Russian Tradition. — London, 1974.

14

Součkova M. The First Stirrings of Modem Czech Literature // Harvard Slavic Studies. — Vol. 2. — 1954. — P. 259.

15

Порівняй спостереження українського соціолога Ольгерда Бочковського:

“У народів державних (або т. зв. історичних) розвиток національного самовизначення ішов згори додолу... Треба було кількох століть, щоб феодальної доби станове та корпоративне суспільство перетворилося в новочасне клясове, а хід його націоналізації міг постепенно поглиблюватися та поширюватися. Новочасна демократія сприяла національному пробудженню та відродженню т. зв. “неісторичних” народів, які представляють другий тип європейської націогенези. У них процес суспільного самовизначення ішов здолу вгору.”

Бочковський O. І. Наука про націю та її життя. — Нью-Йорк, 1959. — С. 26 (передрук двох брошур — “Народження нації” та “Життя нації” — які первісно появилися у Львові у 1939 р.) Бочковський визначає поняття історичних націй надто вузько, зводячи його до тих націй, які мали тяглість державного життя.

16

1977 року український радянський дисидент Юрій Бадзьо писав у відкритому листі: “У нас по суті (так склалася наша історія) ще не закінчився процес етнічної консолідації народу... У спадщину від російської імперії ми отримали розхитаний національний організм. Наше національне відродження не встигло закріпитися” (Говорить Юрій Бадзьо: “Право жити” // Свобода. — 1979, 1 вересня. — С. 4.)

17

Рудницький-Лисяк І. Русифікація чи малоросіянізація? // Journal of Ukrainian Graduate Studies. — Vol. 3. — N. 1 (Spring 1978). — P. 78–84.