Читати книгу - "Королівство криги, Анна Мінаєва"

Теплий весняний вітер гнав блакитні хвилі, розбиваючи їх об гострі скелі, перетворюючи на піну. У світлому небі не було жодної хмаринки, а сонце припікало з такою силою, наче забуло, яку країну намагається зігріти.

На величній скелі, що нависала над водою, темніла невелика фортеця. Маленький замок, який переходив від одного власника до іншого, вже багато поколінь. Єдине в ньому було незмінне — належав він родині, яка завідувала верфями. Родині, на ім'я Офора.

Саме голова родини і прихистив у себе ту, хто зараз стояв на одному з балконів фортеці. Вона спиралася долонями на широку кам’яну балюстраду і дивилася у далечінь.

Темне волосся було розпущене і танцювало разом з вітром. Та кожного разу, як вітер вщухав, а волосся опадало на тендітні плечі, сонячне проміння починало виблискувати на гострих, наче льодові уламки, кінчиках срібної корони.

До неї не долітали бризки соленої води. Вони зависали у повітрі після кожної хвилі, а потім поверталися у товщу Кришталевого моря. Та навряд чи королева помічала це. Вся її увага була зосереджена на флоті чужих кораблів, що темнів на обрії. Жовті вітрила билися на вітру, ледве не зриваючися з щогл. 

Ці кораблі припливли під такими ж жовтими прапорами, на яких ще було зображено пурпурового ведмедя, який встав на задні лапи. А під цими лапами лежала тінь, яка вже надто нагадувала своєю формою обриси відомих світу континентів.

Імперія Ваштера стримала своє слово. Її кораблі наближалися до берегів Содії.

Королева примружилася і спитала, не озирнувшись:

— Наші кораблі готові? 

— Так, ваша величносте, — за її спиною стояв молодик із рудим волоссям і ластовинням, що розповзлося по всьому обличчю. Наймолодший з Вищих лордів викликався супроводжувати свою королеву на південь країни і зараз був її правицею. — Вони чекають вашого наказу.

Легка посмішка промайнула на обличчі молодої королеви:

— Мій наказ простий — знищити тих, хто відмовляється визнавати Фрейвіл королями Содії. 

Вона озирнулася до трійки осіб, що приїхали із нею з Крижаного палацу. До трійки, яка була її таємною зброєю. Її перевагою у війні, що нависла над королівством.

Айла намагалася домовитися з імперією після страти Браяна Госабра. У день, коли кораблі тільки-но з’явилися на горизонті, а до берегів підпливла шлюпка з новим послом імперії. Та корона Содії отримала відмову. Імперія не збирається визнавати право її сина на трон. Не збирається повертатися додому. Вони тут, щоб підкорити країну, яка довгі роки була їхнім союзником. 

«Це не через Браяна вони тут, — зрозуміла тоді Айла. — Він був їхнім пішаком, не більше». 

А зараз, стоячи на балконі замку, жінка повернулася до трьох супутників і звернулася до них:

— Буду вдячна за вашу допомогу, панове чарівники.

Чоловік, на ім'я Ерік, посміхнувся і скинув руки, прикликаючи силу, яку мало хто міг осягнути і зрозуміти.

Та королеві Содії цього і не треба було. Якщо ця сила дозволить їй підготувати світ для правління сина, вона не стане ставити питання. 

Содія має бути готова до моменту повернення Джеймса додому. І вона, як його мати, зробить все необхідне.

***

Рік потому

Темноволосий чоловік штовхнув двері і увійшов у кімнату, яку слуги облаштували під кабінет. Через велике вікно усередину проникало гаряче сонячне проміння, лягало на лаковану стільницю великого письмового столу з темного дерева. Пробігало полом, який вкривав зелений килим з коротким ворсом. І зупинялося на книжкових полицях, що прогиналися під вагою книг та манускриптів.

Чоловік повільно підійшов до вікна і відсунув убік важку зелену штору. 

Поверхом нижче знаходився невеликий парк: десяток дерев, кілька клумб, невеличка скульптура, що зображала жінку із кошиком. Нічого примітного. Нічого такого, чого б не мали звичайні заможні мешканці столиці Ретільванії. Ті мешканці, які ще не побачили посмішку корони, але і не знали запаху нетрів.

Чоловік, який в минулому житті відкликався на ім’я Алар, посміхнувся. Біля однієї з клумб сиділа молода жінка у синій сукні і допомагала маленькому світловолосому хлопчику ходити навколо неї. Він вчепився і жіночі пальці своєї крихітною рукою і наполегливо топтав траву, попри те, що ноги його підгиналися і не слухалися. Він все одно намагався пройти ще трошки, сміливо дивлячись перед собою.

Жінка, яка у минулому житті була Даяною, ніби відчула його погляд. Здригнулася і звела очі. Побачила чоловіка у вікні і кивнула йому.

Хлопчик помітив це і скинув голову. 

— Дивись, любий, там твій тато, — з посмішкою показала жінка у бік двоповерхового дому. — Он він. Бачиш?

Алар скривився. Він розумів, що всі навколо мають думати, що цей хлопчик їхній син. Та брехати Джеймсу… це як брехати жінці, яка досі тримала його серце при собі. 

Чоловік відступив від вікна і взяв зі стола лист. Він прочитав його вже кілька разів. І знову підніс до носа. Тонкий аромат парфумів вже майже вивітрився. Майже не відчувався.

Айла писала його власноруч. І повідомляла, що війна досі триває. Що імперія не збирається здаватися. І ані вона, ані радники, гадки не мають, коли у Содії стане спокійно та безпечно.