Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

– Хапайте його, – заверещав ударений, але тут із кущів і заростей почали виходити звірі – вовки, кабани, пантери, якісь звірята поменше, дуже схожі на медоїда. Багато. Усі вони крок за кроком обступали шістку вампірів. Їхня лють відчувалася аж до місця, де Макс сховався, метрів за тридцять, точно.

– То хто твій повелитель, безрідний? – Леата анітрохи не злякалася, сиділа в сідлі прямо і дивилася на перевертня.

– Він сам тебе знайде і скаже… – так само впевнено відповів Нікай.

Вампірша помовчала, свердлячи перевертня поглядом. Піт по лобі Нікая потік уже цівками. І все ж вона розвернула коня і, пришпоривши тварину, поскакала дорогою. За нею кавалькадою кинулися й інші. Макс теж рвонув за ними слідом.

– Я знищу їх усіх! Я виціджу з них усю кров і принесу її вам, пані! – скиглив вампір, – я це так не залишу! – Максу було огидно. Типовий зразок тих, хто звик робити все чужими руками, а обісравшись, погрожувати карами всім, крім себе.

– Та заткніться ви вже... набридло. Раніше потрібно було проявляти себе. Кірат!

– Я тут пані! – під'їхав один з охоронців.

– Як так вийшло?

– Вибачте, пані, – той опустив голову, – я розбираюся. Поки що думаю, що наш захист розрахований на магію, стріли та інші предмети, які швидко летять, а цей камінь просто кинули рукою, навіть без магії. Ось він і пролетів. Та й не в вас його кидали.

– То це що – ножі й усякий дріб'язок завжди пролітатиме крізь цей хвалений захист? Де той маг, що його придумав і як ви його перевіряли?

– Вибачте, пані, – тихо відповів охоронець, – не ми перевіряли. Нам сказали, що все вже перевірено магом і послаблювати артефакт нам не дозволять.

– Хто сказав?

Охоронець не відповів, а тільки кивнув на супроводжуючого, який і далі бубонів щось собі під ніс. Леата тільки мигцем глянула на тогоо, але нічого не сказала.

– Ти помітив? – після тривалої паузи запитала вона. Щось невловимо змінилося в її поведінці.

– Так, пані. Вони змінилися. Вони впевнені.

– І що думаєш?

– Думаю – нам йому поки що нічого протиставити. Він сильний. Дуже.

– Значить – що? Залізти в нору і сидіти?

– Не знаю, пані, я не готовий, потрібен новий план, а ми мало знаємо. Я б не ризикував робити щось із наскоку. Хоча б поки лорд не повернеться, – обоє замовкли, а за кілька рахунків охоронець віддалився і від'їхав убік.

"Ось навіть як... Вона зрозуміла, що він тут був, але їй не радять зв'язуватися. Цікаво – як дізналася? Що такого змінилося в Нікаї? Впевненішим став? Він із Чорних, а тим упевненості не позичати... Але в будь-якому разі – приємно... може, не сильно й злякалися, але достатньо, щоб пригальмувати... І все було б так, якби не одне "але". Ці двоє брешуть".