Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вони приїхали до пансіонату й відпустили екіпаж. Двері відчинила неохайна покоївка і на Філіпове запитання про вільні кімнати пообіцяла перевірити. Потім вона привела господиню. Огрядна й ділова жінка середніх років спустилася сходами, уважно оглянула гостей професійним поглядом і поцікавилася, яке житло вони шукають.
— Дві окремих кімнати, і, якщо можна, ми хотіли б попросити дитяче ліжечко для однієї з них.
— Боюся, у мене немає двох окремих кімнат. У мене є одна велика кімната для двох, куди я можу поставити ліжечко для дитини.
— Не думаю, що нас це влаштує, — відповів Філіп.
— Наступного тижня я зможу дати вам ще одну кімнату. Просто зараз у Брайтоні багато гостей, і доводиться брати те, що дають.
— Якщо це всього на кілька днів, Філіпе, гадаю, ми змогли б якось потерпіти, — втрутилася Мілдред.
— Мені здається, нам буде зручніше у двох кімнатах. Чи могли б ви порадити нам якийсь інший пансіонат?
— Можу, але не думаю, що в них є більше вільних кімнат, ніж у мене.
— Якщо ваша ласка, дайте нам їхню адресу.
Огрядна жінка порадила пансіонат на сусідній вулиці, і вони пішли туди пішки. Філіп уже досить добре ходив, хоча залишався слабким і мусив спиратися на ціпок. Мілдред несла дитину. Вони трохи пройшли мовчки, аж раптом Філіп помітив, що дівчина плаче. Це роздратувало його, і він вдавав, наче нічого не помічає, але Мілдред вимагала уваги.
— Ви не дасте мені носовичок? Дитина заважає мені дістати мій власний, — сказала вона, схлипуючи й відвертаючи обличчя.
Філіп простягнув їй хустинку, але й словом не прохопився. Дівчина витерла очі й, не дочекавшись від нього відповіді, повела далі:
— Таке враження, що я заразлива.
— Будь ласка, не влаштовуйте сцену посеред вулиці, — попросив Філіп.
— Те, що ви так наполягаєте на двох кімнатах, виглядатиме дивно. Що там про нас подумають?
— Можу уявити, що, якби вони знали всі наші обставини, ми б здалися їм справжніми святенниками, — озвався він.
Дівчина скоса подивилася на нього.
— Ви ж не зізнаєтеся, що ми неодружені? — похапцем запитала вона.
— Ні.
— Тоді чому ви не хочете жити зі мною так, наче ми одружені?
— Дорогенька, я не можу пояснити. Не хочу вас принижувати, але просто не можу. Визнаю, це може видаватися дурним і безглуздим, але обставини сильніші за мене. Я так палко кохав вас, що тепер… — Він змовк на півслові. — Зрештою, важко пояснювати такі речі.
— Сильно ж ви мене любили, оце так-так! — вигукнула Мілдред.
Пансіонатом, до якого вони прямували, володіла метушлива стара діва з колючим поглядом і гострим язиком. Вона запропонувала їм одну кімнату на двох за двадцять п’ять шилінгів за кожного на тиждень плюс п’ять шилінгів за дитину, або дві окремих кімнати, але це коштуватиме на цілий фунт на тиждень дорожче.
— Мені доводиться брати більше, — виправдовуючись, пояснила господиня, — адже в крайньому разі можу поставити в одну кімнату додаткове ліжко.
— Гадаю, ми від цього не збідніємо. Як гадаєте, Мілдред?
— Ох, я не проти. Мене влаштує будь-що, — відповіла дівчина.
У відповідь на її похмуру реакцію Кері розреготався. Господиня пансіонату домовилася, щоб їхній багаж забрали, а Мілдред із Філіпом сіли перепочити. У нього трохи боліла нога, і він радо поклав її на стілець.
— Сподіваюся, ви не заперечуєте, що я сиджу в одній кімнаті з вами, — агресивно кинула Мілдред.
— Не починайте сварку, — спокійно озвався Філіп.
— Я не знала, що ви такий заможний і можете дозволити собі викидати зайвий фунт щотижня.
— Не гнівайтеся не мене. Запевняю, тільки так нам вдасться жити разом.
— Підозрюю, що ви мене просто зневажаєте, ось і все.
— Звісно ж, це не так. Чому б я мав вас зневажати?
— Усе це якось неприродно.
— Справді. Але ж ви не кохаєте мене, чи не так?
— Я? За кого ви мене маєте?
— Ви ж не надто пристрасна жінка.
— Це дуже принизливо, — похмуро озвалася Мілдред.
— Ох, на вашому місці я б так не нервував.
У пансіонаті було близько десятка людей. Їжу подавали у вузькій темній кімнаті. У голові довгого стола сиділа господиня і роздавала порції. Годували тут погано. Стара діва називала це «французькою кухнею», намагаючись приховати огидний смак страв погано приготованими соусами: камбалу тут видавали за палтуса, а новозеландську баранину за ягнятину. Кухня була маленькою і незручною, страви завжди подавали ледве теплими. Публіка тут була недалека й набундючена: літні пані з доньками — старими дівами, кумедні підстаркуваті холостяки, що завжди кудись дріботіли, бліді чиновники середнього віку з дружинами, які полюбляли хвалитися одруженими доньками і синами, що гарно влаштувалися у котрійсь із колоній. За столом обговорювали останній роман міс Кореллі[298]; комусь лорд Лейтон[299] подобався більше, ніж містер Альма-Тадема, а комусь навпаки. Незабаром Мілдред розповіла жінкам романтичну історію їхнього з Філіпом шлюбу. Він помітив, що всі ним цікавляться, адже його батьки з провінції начебто були заможними людьми, але не давали йому жодної копійки через те, що він одружився, коли ще був спудеєм. А батько Мілдред, власник великого маєтку десь на шляху до Девоншира, теж не допомагає доньці через її шлюб із Філіпом. Саме тому їм доводиться жити в пансіонаті й вони не можуть найняти няньку для дитини; а дві кімнати вони винайняли тому, що обоє звикли до комфорту і не любили тисняви. Інші гості теж якось пояснювали свою присутність тут: один самотній джентльмен завжди їздив у відпустку до «Метрополю», але полюбляв веселу компанію, яку не знайдеш у всіх цих дорогих готелях; а літня пані з донькою середніх років саме ремонтувала свій чарівний будиночок у Лондоні й весь час казала: «Ґвенні, дорогенька, цього року ми мусимо заощадити на відпустці», тож вони приїхали сюди, хоча зазвичай, безумовно, такого не робили. Мілдред усі відвідувачі здалися справжньою елітою, а звичайних неграмотних людей вона просто ненавиділа. Їй подобалося, коли джентльмен був джентльменом в усьому.
«Коли це леді й джентльмени, — казала вона, — мені подобається, щоб вони були справжніми леді й джентльменами».
Ця фраза здавалася Філіпові загадковою, але почувши, як дівчина кілька разів повторила її різним людям, а вони щиро погодилися, дійшов висновку, що вона залишається таємницею тільки для нього. Вони з Мілдред уперше залишилися вдвох. У Лондоні Кері не бачив дівчину цілий день, а після роботи вони розважалися розмовами про хатні справи, дитину та сусідів, аж поки він не брався за книжки. У Брайтоні ж вони цілий день проводили вдвох. Після сніданку йшли до моря, і ранок минав за купанням і повільними прогулянками; а
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тягар пристрастей людських», після закриття браузера.