Читати книгу - "Ягня з левиним серцем, Шайна Даймонд"

Частина І

(Потроху життя в маєтку Блейків налагодилося. В улюбленому чималенькому саду графині Еленор, як і зазвичай, невтомно трудилися садівники. Біля головного входу змінювалася пильна сторожа, а на кухні, як і зазвичай, ішли приготування. Як і зазвичай, десятирічний Дікон Блейк похмуро залишив веселі забави у дворі і йшов на урок до вчителя історії, що приїздив у маєток три рази на тиждень за годину до обіду. Робітники лагодили щось на задньому дворі, а служниця Дорі поспішала замінити ще зовсім свіжі квіти в спальні графині… Тепер вона робила це майже щодня, бо через свій особливий стан, пані стала дуже чутливою… і дратівливою. Нерідко навіть аромат улюблених квітів викликав у неї погане самопочуття. Вихованка графині – юна леді Лорейна – тепер часто гуляла з кузеном в парку, чому сам хлопчик дуже радів.

Словом, майже все йшло так, як і зазвичай. Всі займалися звичними справами, от тільки… Покійний граф Аластер Блейк вже не сидів годинами у своєму кабінеті, розбираючи папери із земельної контори. Натомість, з тієї самої контори на початку тижня і в кінці приїздив похмурий та заклопотаний товариш графа Сеймур Філч, який тепер розбирав і його папери теж…

Барон Домінік Клемон навідувався в гості, хоч і не так часто, як йому самому хотілося б. Графиня Блейк завжди була рада йому, але покійний чоловік, від часу смерті якого минуло якихось два тижні – ні на мить не полишав її думок. Докори сумління, які були аж ніяк не безпідставними, жорстоко мучили її і без того виснажену душу. Бідолашна вдова навіть ловила себе на думці, що за інших обставин вона не впустила б Домініка у своє життя знову, якби не їхня спільна дитина… До того ж, що не день графиня спостерігала за своєю юною вихованкою, якій було навіть важче, ніж їй самій. Так це чи не так, але що донька брата має почуття до молодого барона і досі – Еленор знала напевно.

Завжди, коли прислуга повідомляла, що прибув барон Клемон для зустрічі з графинею, Лорейна намагалася знайти собі якесь заняття і не потрапляти йому на очі. Проводила час з кузеном чи просто сиділа в саду; стежила за роботою прислуги або читала у своїй кімнаті чи ж – чого раніше не робила – допомагала служниці Дорі зрізати троянди… Словом, робила будь-що, аби тільки уникнути небажаної зустрічі з Домініком Клемоном. Еленор розуміла таку поведінку вихованки і сприймала це, як належне. Проте помічала іноді, що сам Домінік засмучений тим, як Лорейна не бажає зустрічатися з ним і ніби ховається від нього. Він теж розумів дівчину, але від цього було не легше… Отож, якщо вже доводилось доньці генерала перетнутися з молодим лордом, то вона тільки стримано віталася, для годиться обмінювалася з ним кількома ввічливими фразами і поспішала зникнути, щоб не заважати їм з тіткою. Як барон, так і графиня не сміли затримувати юну леді і лише обмінювалися сумними та тривожними поглядами. 

І все ж, в глибині душі графиня Блейк мала надію, що вихованка знайде в собі сили впоратися з почуттям, яке не без її – Еленор – провини завдало їй стільки страждань. Цією надією був юний віконт Вільям Керрі. Графиня вже познайомилася з ним на днях і була вдячна Небу за те, що він так вчасно з’явився в житті юної Лорі. Про ставлення самої дівчини до красеня-віконта Еленор поки нічого з впевненістю не могла сказати. Спілкуючись з лордом Вільямом вихованка була ввічливою, привітною,.. часом веселою, спокійною і люб’язною; стриманою… Але тільки і всього. Проте графиня добре пам’ятала, що в присутності Домініка Лорейна була… зовсім іншою.

Так чи інакше, а віконт Керрі всіляко намагався завоювати сердечну прихильність юної леді Грей. От і сьогодні, сидячи з Домініком на терасі Еленор не здивувалася, коли біля воріт маєтку зупинився розкішний екіпаж віконта. Барон, який від графині вже знав про… дружбу Лорейни і юного Вільяма, спокійно підвівся ще до того, як сторожа поквапилася відчинити ворота. Пояснивши, що волів би продовжити їхню розмову в саду, Домінік поцілував руку графині і так само спокійно пішов у супроводі служниці, не дочекавшись зустрічі з віконтом – Еленор лише кивнула у відповідь. Поправивши складки шовкової чорної сукні, графиня Блейк підвелася на зустріч гостеві. Лорейна ще вчора, повернувшись з прогулянки парком повідомила її, що сьогодні вони з віконтом  Керрі запрошені на обід до маркізи Честлі, якій і завдячують своїм знайомством. Тому Еленор тільки привітно всміхнулася вишукано вдягненому юнакові, не розпитуючи зайвий раз про причину його візиту. Трохи схвильований лорд Вільям вклонився і поцілував руку графині)

Лорд Вільям

Графине Блейк, дуже радий Вас бачити!
Сподіваюся, я не завадив Вашим справам?

Графиня Еленор

Я теж Вам рада, віконте Керрі,
Ви якраз вчасно, а мої справи…
Просто відпочивала я. 
Мабуть, пошлю за Лорейною?..

Лорд Вільям

Графине, якщо леді Грей ще не готова, то
З Вашого дозволу – я зачекаю на неї.

Графиня Еленор

Ні-ні, я впевнена, що вона вже причепурилася
Й за кілька хвилин до нас спуститься.
(Юнак всміхнувся і кивнув, але відмовився, коли графиня запропонувала йому сісти. Відійшовши трохи, Еленор наказала одній зі служниць повідомити юній пані, що прибув віконт Керрі. Повернувшись до гостя, вона сіла і розправила складки сукні, намагаючись поводитися невимушено. Запропонувала юнакові чаю або ж фруктового пуншу з тістечками, але він знову ввічливо відмовився, хоч все ж сів навпроти. Еленор помітила, що юному лорду трохи ніяково, а тому люб’язно поцікавилася)