Читати книгу - "Коли курява спаде"

Якось тебе загнуздають,

І в кутиках рота залишать пруги;

На спину поставлять сідло,

А на нього — важкі лантухи;

Але хтось заспіває для тебе

Про збитки серця твого;

Але хтось заспіває для тебе

Про світло серця твого.

Кульгавий управитель вийшов зустрічати нас аж на півдороги.

Він зустрічав мене із такими урочистими церемоніями, ніби це був туси.

— Паничу, дай я хоч роздивлюся на тебе, уже ж два роки минуло!

— Дійсно, вже стільки часу пройшло.

— З вами все гаразд?

— Санг’є Дролму я теж привіз.

Очі управителя трохи почервоніли, й він сказав:

— Паничу, ти — справжній добродій! Як добре, що ти повернувся, і добре, що у вас усіх усе гаразд.

— Який з того був зиск? — сказала Тхарна. — Ми які їхали, такі й повернулися.

— Не хвилюйтеся, пані, — сказав, усміхнувшись, управитель, — панич ще стане туси.

Ми заночували на півдорозі. Уночі земля поза шатром була залита світлом місяця. Дочекавшись, коли Тхарна засне, я вийшов пройтися під місяцем. Поза скелею неподалік холодно поблискував багнет охоронця. Коли я проходив повз намет управителя, я кашлянув, а потім відійшов трохи далі. Невдовзі з його намету хтось вийшов і пішов в інший бік. Силует був схожий на Санг'є Дролму. Я усміхнувся. Коли вона тільки одружилась із сріблярем, у мене на душі було дуже важко, однак нині те відчуття минулося. Мені подобались і вона, й управитель, тож нехай вони будуть разом. Управитель підійшов до мене й спитав:

— Я почув голос панича?

— Так, я встав подивитися на місяць, — відказав я.

— Ну то дивись, — усміхнувся він.

Я й задивився. Тут, на півночі, на високогір'ї, місяць був набагато більшим, ніж там, де розташовувався замок родини Мерці, і висів на небі так низько, що можна було дотягнутися до нього рукою. Під дзюрчання гірського струмка місяць навіть злегка розхитувався. Здавалося, голос управителя долинав з місяця:

— Щоразу, коли приходили новини від Мерці, я боявся, що ти не зможеш повернутися.

Мені не потрібно було дивитись на обличчя управителя, щоб знати, що його слова щирі, адже ніхто б не обирав для брехні таку місячну ніч.

— Я повернувся, — відповів я.

Я повернувся, проте тепер у моєму серці зачаївся біль. За цей від'їзд моя дружина зрадила мене, а мій старший брат (і мій суперник) помер. Старий туси міцно всівся на найвищому місці й дедалі більше відчував смак життя. Я покладав свої надії на дружину туси, адже вона завжди хотіла, щоб я успадкував престол туси, проте після смерті старшого брата її ставлення зробилося незрозумілим. Вона сказала, що мій батько вже більше не буде шукати собі іншої жінки, тому її синові не потрібно поспішати і так, як є, вигідно для всіх. Проте я не бачив тут ніякої вигоди. У той день, коли ми їхали, вона знову сказала мені, що не заперечує, аби я був туси Мерці, проте боїться, що моя дружина стане дружиною туси Мерці, але ж вона сама ще збирається трохи прожити і вже звикла бути дружиною туси.

Управитель покликав мене.

— Що в тебе? Кажи.

Тоді управитель вийняв з-за пазухи листа. То був лист від матері Тхарни, тусині Ронггонг. Оскільки я не вмів читати, то управитель переказав мені зміст цього листа, в якому тусиня закликала своїх доньку й зятя не поспішати повертатися до неї. Повідомивши все це мені, управитель сказав:

— Не засмучуйся, паничу!

— Що мене засмутить, так це їхня смерть, — відповів я.

Сказавши так, я узяв листа тусині Ронггонг і пішов до свого намету. Я міркував про те, що цього разу оселюся жити на кордоні. Подивившись на місяць на небі, я згадав свого дядька, який поїхав у далекі краї. Сьогодні я дуже сумував за ним, ніби він був єдиним моїм родичем. Позаду мене управитель сказав:

— Я