Читати книгу - "Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918"

Автор 5-томного опрацювання «Очерки русской смуты» (Париж, 1921–1926).

53

Про ці події сам Л. І. Денікін нисан так:

«У розвиток настанов уряду Ставка призначила на всіх фронтах пеані дивізії для українізації, а на Південно-Західному фронті крім того 34-й корпус, на чолі якого стояв генерал Скоропадський. У ці частини, що стояли звичайно в глибокому резерві, рушили явочним порядком солдати з усього фронту…

… У серпні, коли я командував Південно-Західним фронтом, з 34-го корпусу мені почали надходити погані звістки. Корпус якось став виходити з прямого підпорядкування, одержуючи безпосередньо від «генерального секретаря Петлюри» і вказівки, і вкомшісктування. Комісар його знаходився при штабі корпусу, над приміщенням якого повівав «жовто-блакитний прапор»… Я викликав до себе генерала Скоропадського і запропонував йому притамувати різкий перебіг українізації і, зокрема, відновити права командного складу або відігустити його з корпусу. Майбупіій гетьман заявив, що про його діяльність склалася хибна думка, ймовірно, через історичне миігулс фамілії Скоропадських, що він щиро російська людина, гвардійський офіцер і зовсім чужий самостійності; викопує лише покладене на нього керівництвом доручення, якому сам не співчуває… Ллє по тому Скоропадський поїхав у Ставку, звідки моєму штабові наказано було… сприяти українізації 34-го корпусу»

(Деникин Л.И. Очерки русской смуты. — Т. 1, вып. 2 // Вопр. истории. — 1990. - 10. — С. 109).

54

Удовиченко Микола (1885–1937) — військовослужбовець, капітан російської військово топографічної служби. Кооптований член Українського генерального військового комітету, призначений представником УГВК при штабі Південно-Західного фронту замість П. Скрипчинського. За Гетьманату — полковник, служив у Головному ннабі. За Директорії — начальник Персональної управи Військового міністерства УНР, генерал-хорунжнй Армії УНР. на еміграції у Франції.

55

Клименко — військовий діяч, полковник російської служби. 1917 р. — командор 153-ї піхотної дивізії 34-го армійського корпусу (потім 2-ї дивізії І Українського корпусу). 17 квітня 1918 р. призначений командуючим Подільським корпусом. З червня 1918 р. — командир Сердюцької дивізії з правами командира корпусу, генеральний хорунжий армії Української Держави. 1919 р. перейшов до Добровольчої армії.

56

Крамаренко- полковник; у серпні 1917 р. був призначений начальником штабу 153-ої піхотної дивізії.

57

Генерал від інфантерії С. М. Шейдеман здійснював за дорученням Ставки всебічне інспектування 34-го і 6-го українізованих армійських корпусів для з'ясування їхньої бойової готовності.

58

Л. Корнілов розіслав телеграму по лініях залізниці, видав два накази по армії та флоту, «Звернення до народу» і «Відозву до козаків». Він звинуватив Тимчасовий уряд у діях, узгоджених з німецьким генштабом, клявся «довести народ шляхом перемоги над ворогом до Устаповчих зборів».

59

Для підтримки фронту і продовження бойових дій за умов занепаду дисципліни і втрати командуванням авторитету було вжито надзвичайних заходів. Зокрема, 19 червня 1917 р. розпочалося формування 34 ударних батальйонів з добровольців, а згодом — чотирьох Георгіївських піхотних полків, які складалися виключно з георгіївських кавалерів. У безпосереднє розпорядження Л. Корнілова були викликані ударний полк з Південно-Західного фронту (2,5 тис. солдатів і 200 офіцерів), який дістав назву «Корниловського», та Могилівський Георгіївський батальйон (1 тис. солдатів).

60

Лукомський Олександр Сергійович (186.8 -1939) — генерал-лейтенант російської служби. 1917 р..- генерал-квартирмейстер Ставки, з червня — начальник Штабу Верховного Головнокомандуючого; 1 (14) вересня за участь у заколоті заарештований разом з Л. Корніловим, разом з ним утік з Бнховської тюрми. З 15 серпня 1918 р. — помічник командуючого армією, у жовтні 1918 р. — вересні 1919 р. — начальник військового і морського управління при А. Денікіні і помічник головнокомандуючого. З вересня до грудня 1919 р. — голова «Особливої паради». До березня 1920 р. — голова'«Уряду при головнокомандуючому Збройними Силами Півдня Росії». Емігрував.

61

Драгомиров Абрам Михайлович (1868–1956) — генерал від кавалерії російської служби. Під час Першої світової війни командував 19-м армійським корпусом, 5-ю армією, — з 1916 р. — в розпорядженні військового міністра, 29 квітня (12 травня) — 1 (14) червня 1917 р. — головнокомандуючий арміями Північного фронту; звільнений за опір демократизації армії.

Деякий час жив в Україні. З 31 серпня 1918 р. — перший голова «Особливої наради», під час білогвардійської окупації — головноначальствуючий Київської області. На еміграції очолював спілку офіцерів Генерального штабу.

Його сестра була заміжня за вінницьким повітовим предводителем дворянства Д. Ф. Гейдспом, який за гетьманату очолював «Союз хліборобів».

Одночасно в російській армії служив його брат, генерал В. Драгомиров.

62

24 серпня Л. Корнілов призначив генерала О. М. Кримова головнокомандуючим спеціально створюваною Окремою Петроградською армією, в яку було включено 3-й кавалерійський корпус (його командиром замість О. Кримова було призначено П. Краснова), Кавказький Тубільний кінний корпус (т. зв. «Дику» дивізію), 1-у Донську козачу, 5-у Кавказьку кавалерійську і Уссурійську козацьку дивізії. Ядро цих військ, корпус П. Краснова, 28 серпня мав зосередитися в околицях Петрограда.

Увечері 27 серпня ешелони 1-ї Донської дивізії, при яких буй сам О. Кримов, почали прибувати на станцію Луга, де їх Подальший рух було паралізовано залізничниками. Серед козаків було розгорнуто бурхливу агітацію. 29 серпня Л. Корнілов наказав Кримову зайняти Петроград раптовим ударом. Дорогу перекрили солдати Лузького гарнізону, і полкові комітети козаків відмовилися викопати наказ. Голова Тимчасового уряду О. Керенський викликав Кримова в столицю; після розмови, що відбулася між ними, генерал застрелився.

Решта підійшедших для наступу на Петроград військ Л. Корнілова також не пройшла через заслони революційних солдатів та робітничих загонів і була розпропагована проти корніловського заколоту.

63

«Кадети» — скорочена назва Конституційно-демократичної партії (Партії «народної свободи»), — заснованої в жовтні 1905 р. провідної ліберально-монархічної партії Росії. Складалася переважно з представників інтелігенції і ліберальних поміщиків. Відстоювала перетворення Росії на конституційну парламентарну монархію, громадянські свободи, а з березня 1917 р. — республіканські засади. Лідери кадетів входили до складу Тимчасового уряду. Партія активно боролася проти більшовицького уряду.

Лідер кадетів П. Мілюков улітку 1918 р. перебував у Києві. Кадети входили до гетьманського уряду. Самостійність України вони розглядали як тимчасове явище на шляху до оновленої неподільної Росії.

64

Володченко М. Г. — генерал-лейтенант російської служби. 1917 р. командував 46-м армійським корпусом. 9 (22) вересня 1917 р. призначений головнокомандуючим арміями Південно-Західного фронту. Визнав цивільну владу Центральної Ради.

65

Київська Рада робітничих депутатів була обрана 3 (16) березня 1917 p., з квітня перебувала