Читати книгу - "Гуляйполе"

З січня до червня 1919 р. — командир 8-го Задніпровського полку, начальник Маріупольського гарнізону і начальник боєдільниці Таганрозького напрямку. З вересня 1919 р. до квітня 1920 р. — червоний командир 8-ї дивізії Червоного козацтва. З травня 1920 р. до липня 1921 р. — начальник адміністративно-організаційного відділу Ради Революційних повстанців України (махновців). Убитий в бою з червоною кіннотою у липні 1921 р. біля Лозової, (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш "Дороги Нестора Махно, Киев — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 579).(обратно) 41

Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович (1883—1938 рр.) — активний учасник революції 1905—1907 рр. в Росії. Був кілька разів заарештований. У 1910 р. емігрував у Францію, де зблизився з меншовиками-інтернаціоналістами. Після Лютневої революції повернувся в Росію. Був членом Петроградського військово-революційного комітету, керував штурмом Зимового палацу, арештував Тимчасовий уряд Росії. З січня 1919 р. — командуючий Українським фронтом. У 1922 р. — начальник політичного управління Реввійськради республіки. Дипломатичний працівник. Заарештований і замучений в застінках НКВС у 1938 р. (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш "Дороги Нестора Махно", К. — РВЦ "Проза”, — 1993. — С. 581—582).

(обратно) 42

Троцький Лев Давидович (Бронштейн Лейба Давидович) — 1879—1940 рр. Член РСДРП з 1897 р., меншовик, згодом більшовик. Активний діяч Жовтневого перевороту в Росії у 1917 р. Під час громадянської війни в Росії — голова Реввійськради республіки. Був членом Політбюро ЦК РКП(б) і членом виконкому Комінтерну. У 1929 р. висланий за межі СРСР. Жив у Норвегії, Мексіці. 20 серпня 1940 року агент НКВС іспанський комуніст Рамон Меркадер смертельно поранив його ударом альпійської кирки в голову (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш, Дороги Нестора Махно, К. — РВЦ "Проза", — 1993. — С. 577).

(обратно) 43

В. Ленін. Лист у Саратов 22 серпня 1918 р., див. А.Г. Латишев "Рассекреченный Ленин", видавн. "Март", Москва, 1996 рік.

(обратно) 44

Боженко Василь Назарович (1871—1919 рр.) — учасник бойових дій в Україні 1918—1919 рр. Народився в сім'ї селянина с. Бережанки Олександрівського повіту Херсонської губернії. Брав участь у російсько-японській війні. У роки першої світової війни працював у механічних майстернях Києва. У жовтні 1918 р. — член виконкому Київської Ради. У 1918—1919 рр. — командир Таращанського партизанського полку, який був на боці більшовицької Червоної Армії і воював проти німецьких військ та Директорії УНР (див. Короткий Довідник з історії України, Київ, "Вища школа” 1994 р. С. 32).

(обратно) 45

Тютюнник Юрій Йосипович (1891—1929 рр.) — член Центральної Ради. Один з організаторів селянського повстання проти австро-німецьких окупантів і гетьмана П. П. Скоропадського. У 1918—1919 рр. — начальник штабу військ Директорії. Розробив операцію визволення Херсона від грецьких окупантів. За визволення Одеси нагороджений орденом Червоного Прапора. Учасник антирадянського виступу М. О. Григор'єва проти продрозкладки. Генерал-хорунжий Директорії. У 1920 р. — командир 4-ї Київської дивізії військ Директорії. У 1920—1921 рр. очолював партизансько-повстанський штаб петлюрівців. У 1929 р. розстріляний органами НКВС у Бутирській в'язниці (див. Короткий довідник з історії України, Київ, "Вища школа”, 1994 р. — С. 217).

(обратно) 46

с. Новокурськ — нині Широківського р-ну Дніпропетровської області.

(обратно) 47

ЧК (рос.) — чрезвычайная комиссия. Укр. — НК — надзвичайна комісія.

(обратно) 48

Зі спогадів В. Ф. Білаша, начальника оперативного штабу Революційної Повстанської армії України (махновців).

(обратно) 49

Антон Денікін (1872—1947 рр.). Російський військовий діяч, генерал-лейтенант (з 1916 р.). Під час Першої світової війни командував стрілецькою бригадою, потім корпусом. У 1917 р. — начальник штабу, верховний головнокомандувач, головнокомандувач Західним та Південно-Західним фронтами. Один з керівників "білого руху". З жовтня 1918 р. — головнокомандувач Добровольчої армії. З квітня 1920 р. в еміграції. (З "Нового довідника Історія України. К. — 2005. — С. 512).

(обратно) 50

Дибенко Павло Юхимович (1889—1938 рр.) — матрос Балтійського флоту, в 1917 р. — голова Центробалту. В громадянську війну керував групою військ, Кримською армією, був начдивом. Командуючий військами військових округів. Замучений НКВС у 1938 році. (Див. А. В. Белаш, В. Ф, Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза". — 1993. — С. 583, 584.).

(обратно)