Читати книгу - "Гуляйполе"

28 листопада 1918 року був створений Тимчасовий радянський уряд України. Його очолив Г. П'ятаков, а згодом — X. Раковський. Обоє за національністю не українці і навіть не знали української мови. 6 січня 1919 р. урядом Леніна була проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) зі столицею в м. Харкові.

3 грудня 1918 року Лев Миколайович Зіньковський (Задов) став наближеною особою до Н. Махна, виконував багато особистих доручень "батька", вважався великим спеціалістом контрозвідки.

Радівці — від Центральна Рада УНР.

"Сексот" (рос.) — секретный сотрудник.

Славгород — нині це селище Синельниківського р-ну Дніпропетровської області.

Зі спогадів махновців. Пісня опрацьована О. Я. Ткаченком.

Дохорка, тихоходи (жарг.) — шуба, валянки.

Марченко (Шевченко) Олексій Семенович (1903—1921 рр.) — народився у Гуляйполі в батрацькій сім'ї. Член групи анархістів з 1917 р. Активний учасник повстанського руху (махновців). Молодший унтер-офіцер царської армії. У 1918 р. командир загону повстанців. У 1919 р. член штабу 3-ї бригади. Довірена особа Махна. З червня 1920 р. — командир 1-ї кавгрупи. Убитий в січні 1921 року на Полтавщині в бою з 8-ю дивізією Червоних козаків (А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Київ — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 580).

Кожін Фома — в махновщині з грудня 1918 р. Займав різні командні посади. Один з керівників махновських військ, що розгромили Врангеля. В серпні 1921 р. був важко поранений в бою і помер на операційному столі в м. Таганрозі.

Білаш Віктор Федорович (1893—1938 рр.) — народився в с. Новоспасівка (нині с. Осипенко) Бердянського району Запорізької області, робітник — паровозний машиніст. Освіта початкова. Анархіст-комуніст з 1908 р. В махновщині з січня 1919 р. — начальник оперативного відділу штабу, начальник штабу, заступник голови Ради Революційної повстанської Армії України (махновців). 23 вересня 1921 р. тяжко поранений був заарештований (взятий в полон) більшовиками. До загальної амністії перебував у Харківській тюрмі в камері смертників (до 1923 р.). Заарештований органами НКВС 16 грудня 1937 р., ними замучений 24 січня 1938 р. Реабілітований посмертно 29 квітня 1976 р. (А. В. Белаш, В. Ф. Белаш “Дороги Нестора Махна", Київ, РВЦ “Проза", 1993 р. — С. 577).

Правда (ім'я наче Прокіп, по-батькові невідомо, 1877—1921 рр.) — народився у батрацькій сім'ї в с. Любимівка Олександрійського повіту. Анархіст-терорист з 1904 р., працював на ст. Гайчур зчіплювачем. У 1905 р. при невідомих обставинах позбавився ніг. З 1907 до 1917 р. грав на гармошці по найму, заробляючи таким чином на хліб-сіль. У махновській армії — командир загону, комполку, начальник лазарету. Зарубаний червоними в с. Туркенівка (нині с. Малинівка) Гуляйпільського р-ну Запорізької області 13 листопада 1921 року, де, ймовірно, і похований (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш "Дороги Нестора Махно, Київ — РВЦ "Проза" — 1993. — С. 583).

х. Блюменталь — пізніше х. Нова Долина (нині його немає) Новомиколаївського р-ну Запорізької області.

Куриленко Василь Васильович (1891—1921 рр.) — народився в сім'ї батрака с. Новоспасівки Маріупольського повіту (нині с. Осипенко Бердянського р-ну Запорізької області). У ранньому дитинстві залишився без батька. За професією чоботар. Єдиний годувальник матері і сестри. З 1910 р. член новоспасівської групи анархо-комуністів. З 1912 р. на службі у царській армії в уланських частинах. Голова полкового комітету у дні Жовтневого перевороту. З червня 1918 р. — активний учасник повстання проти гетьманщини і командир першого новоспасівського загону. З грудня 1918 р. — начальник гарнізону залізн. ст. Царекостянтинівка, член оперативного штабу махновців.