Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

– Якось... Саме що “якось”. Нам ніде жити... ми сіли тобі на шию... – жінка важко зітхнула.

– Ну, по-перше, не ви сіли, а я вас запросив... або посадив, якщо вже так хочеться. По-друге – у тебе вже є робота... і, як я зрозумів, ти прийшла дуже вчасно і всім сподобалася. Не розслабляйся тільки. То ж за місяць у тебе вже будуть свої гроші, а там дивись – і з житлом щось вийде.

– Чому ти звільнився? Через Аню? Я так зрозуміла, що там у вас якась історія сталася.

– Ти допитлива, як і всі жінки, – Макс усміхнувся і відпустив нарешті її руки, – ні, не через Аню. Якщо хочеш – розпитай її сама, я не проти.

Вони проговорили до опівночі, благо завтра на роботу не йти, під кінець Макс уже відчував, що Вікторію нарешті відпустило, зник той внутрішній надлом, що згинав її весь цей час... “Вона нарешті відпустила минуле від себе. Ну й добре. Значить усе це – не дарма”... – подумав він засинаючи...