Читати книгу - "Невідома планета 2, Олександр Кваченко"

Вечоріло. З'являлись перші зірки. Я сидів смажив рибу і співав мелодію своєю мовою.

Ніч яка місячна, зоряна, ясна!

Видно, хоч голки збирай.

Вийди, коханая, працею зморена,

Хоч на хвилинку в гай.

Сядемо вкупочці тут під калиною –

І над панами я пан!

Глянь, моя рибонька, - срібною хвилею

Стелитися в полі туман.

Прохолодне туманне повітря м'яко стікало над поверхнею, розмиваючи інший берег. Дрібні рибки грайливо вистрибували з води, їх сплески створювали легкі брижі, що порушували спокійну поверхню. На горизонті почав підійматися другий місяць, його м'яке світло заливало ландшафт срібним сяйвом. Місячне світло танцювало на воді, створюючи дві мерехтливі місячні доріжки, які тяглися як блискучі сліди, по темній поверхні, та створювали неземну та загадкову атмосферу. Сцена була безтурботною, та майже чарівною, момент тихої краси в іншому дикому світі. Погляд блукав по воді, теплий вогонь багаття і м'яса, що шкварчало, занурює мене в спокійну атмосферу. Туман, риба, і висхідний місяць посилювали відчуття дива і спокою, унікальні види та звуки цього чужого світу скрашували самотність.

Кіт схопився з насидженого місця і зник, пролунали звук кроків з руїн, це були ельфи. Весь настрій зіпсували, я тільки зібрався їсти, не могли прийти пізніше. Гаразд, все одно це станеться не сьогодні так завтра, поговоримо і відкриємося, подивимося, як вони приймуть цю реальність.

Поговорили, і я відключив шолом. Ольмаріоніель - зламати язик можна, це відкриття шокувало її, такі здивовані очі я зняв на згадку. Веон, що смикнувся до зброї, мене напружив, але він подивився в бік кота, що з'явився, важко зітхнув і заспокоївся.

— Ну, розповідайте. - сказав я після того, як вони відійшли від шоку.

— Що? - запитала дівчина.

— Все, що вам від мене потрібно і навіщо я вам, чи вже не потрібний?

— Потрібний. - і опустила очі.

— Навіщо? - і вона почала розповідь.

— Перехід через аномалію до нашого міста перебуває за триденною дорогою від сюди. Щороку ми маємо можливість, прийти сюди наповнити кристали псі для потреб міста і клану. Загалом нам дуже потрібні всі, які вміють працювати з псі енергією, для роботи - ззаду прокашлявся Веон - з механізмами міста. Гострий брак таких наповнених псі кристалів та фахівців, які працюють з ними, викликають проблеми у місті, та жертви серед населення. Флора та атмосфера на планеті, де ми перебуваємо, ворожа.

— Переберіться на цю планету. – я пропонував варіанти.

— Були спроби в минулого, але вся експедиція загинула під атакою псі активних тварин. Потім ще кілька, ми лише втрачали одноплемінників.

— Переберіться на іншу, ви ж можете переходити мембрану, і я впевнений у вас є виходи в інші світи.

— Ми не можемо залишити місто, це частина нашої культури та спадщини.

— Зрозуміло. Ну а я чим можу допомогти?

— Для того, - вона переглянулася з Веонаном, він кивнув - щоб підняти місто з планети, нам потрібен оператор псі енергії - псіон здатний пропустити енергію через себе зі сховища на двигуни нашого корабля, щоб відірватися від планети. Механізм, який мав працювати на цьому місці, вийшов з ладу багато століть тому, а пілоти, які могли це робити загинули, теж давно. Зараз доступне лише ручне управління і головний ШІ корабля не приймає наших одноплемінників, не вистачає у них пропускної спроможності каналів та баз навичок. Але навички ще можна надбати, а ось розвинути псі канали ми не можемо. За століття, проведені на тій планеті в аграфів, щороку падає на генетичному рівні пропускна спроможність. Як би тобі підказати, корабель - це організм, що працює на псі енергії. Ми деградуємо і з кожним роком все менше надії на добрий результат. Ось для цього ти потрібний.

— Так, в мене встановлена нейромережа пілота - стрепенулась дівчина і хлопець за нею повеселішав - у мене є пілотські бази та свій космічний корабель - що не літає в космосі, але це я поки не говорив. – На скільки я знаю для роботи з іншими кораблями потрібні певні навички та бази. У мене їх нема, а у вас.

— Є основні бази, та можливість швидко пройти навчання в медичній капсулі. Все є, нема тільки кому. Прошу скинути свої характеристики та КІ з нейромережі, тоді я точно скажу чи підходиш ти чи ні. – я переслав урізані дані.

— О… цікаво - вона отримала дані - ти по нижній межі виразно підходиш і є в тебе вже імплантати встановлені, звичайно, ми можемо дати краще. – бубоніла вона.

— Навіщо мені вам допомагати? - поставив я цілком резонне питання - Судячи з реакції твого провожатого, нас людей ви не дуже жалкуєте, не розповісте чому?

— Ну, - зам'ялося вона – у нас із людьми в одному зі світів було протистояння, м'яко кажучи, була війна. Дійшло до того, що вони нас ненавидять як загарбників, ми прийшли на чужу землю і наше просування там зупинили. Старе покоління ельфів та клани не примирилися з втратами й безглузді наші атаки іноді продовжуються. Але вже успіху немає, дехто за загиблих ходить мстити, дехто за пригодами, хоча самі ж ми й розв'язали цю війну. Нас і так мало залишилося, ще якихось кількасот років і все, цілковите вимирання.

І ще багато чого не суть важливого вона розповіла, я сидів і слухав, історії, звісно, цікаві, але вони самі нарвались, самі хай й відповідають. Та й це їхня версія, послухати б ще протилежну. Мені до їхніх проблем справи немає, тут би свої вирішити. Що я можу їм відповісти та вибагливий погляд дівчини. Вона дивилася на мене після закінчення розповіді.

— Я подумаю. - відповів я.

А дівчина, по-моєму, розгубилася, почала наводити свої доводи.

— Але ж там…. як так …. це останній шанс, ..... чому - їй поміг встати хлопець і повів звідси.

Пішли на кінець то. Час зайнятися своїми справами, та нормально поїсти.

Приготував їжі на завтра, перебрав псі кристали для зарядки, спати не хотілося, закрив шолом і пішов на площу, сьогодні спробую зарядити клинок, подивимося, що буде. Сів біля статуї, та найближчого джерела, приєднався до каналу та почав переливати псі енергію. Поранені ельфи спали, чергував Веон, дівчини помітно не було, вони розташувалися в будинку, біля якого я їх і знайшов. Так минула година, закінчилося джерело, перебралося до іншого, у клинку з'явилося кілька іскорок. Бездонна залізяка та дивний ефект після зарядки.