Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

АСЯ

Прокинувшись я одразу зібралася і попрямувала до батька в лікарню. Вранці він вже мав би бути у свідомості. І треба поговорити з лікарем, щоб сказав як тато. 

Одягнула я одразу шкільну форму та куртку, ттбо на вулиці вже холодно, так як після йду на заняття та роблю хвостик, щоб волосся не заважало. 

Лікарня від дому була далеченько, тому вирішила їхати я все ж таки автобусом. Вже за двадцять хвилин я прямувала по коридорам лікарні, шукаючи лікаря. Медсестра мені підсказала, що Григорій Іванович знаходиться на третьому поверсі. Тому я одразу направилась до нього. Знайшла його швидко.

-Доброго ранку! Григорій Іванович, як там мій батько? Савчук Саша ? - питаю з тривогою 

-Доброго. Зараз він вже прийшов до тями. За всіма показниками з ним все добре. Тому через чотири дні можна вже і на роботу. Цей напад, як я вже сказав був через те, що організм ще не звик, що до нього не потрапляє алкоголь. Ось я вам запилу вітаміни - дістаю зі своєї кишені халату папірець та ручку, і записує. - Ось - дає мені назву ліків - Завтра вже може він виписуватися. 

- А можна зараз до нього ? - питаю 

-Так, але не надовго, хвилин п'ять максимум! Палата 106 на цьому поверсі- відповідає мені 

-Добре, дякую! - кажу швидко та йду до його палату 

Зайшовши до палити я побачила двох чоловіків та батька, який був біля вікна. 

-Доброго ранку. - кажу всім та наближаюся до батькового ліжка. 

-Як ти? - питаю тихо

-Жити буду- натягуючи усмішку відповідає 

-Я ось тобі фруктів перенесла, молока, соку. З'їси щось! - наголошую - Вас тут годують взагалі? 

-Так, доню. І дуже гарно, не турбуйся - втомлено мовить 

За останній місяць він дуже змінився. Раніше він не ставився так до мене. І в нього було лише у цілі - пити. Зараз все по іншому. Він завжди казав, що ніколи не кине пити. А тут раптом в один день приходить щасливий, радісний, ласкавий, це таємниця яку я ще не розгадала. Що його так змінює? 

-Ти сьогодні ще прийдеш? - питає 

Я не встигаю відповісти, як в палату заходить жінка трохи молодша за батька та швидко прямує до нас. 

-Сашо, як ти? Що з тобою? - нервово питає 

-Та все зі мною добре - лагідно відповідає дивлячись на невідому 

- Ви його донька напевно, правильно? - звертається до мене 

-Так, а ви ? - питаю розгублено

-Це мій психолог - втручається тато. Я спочатку нічого не зрозуміла. Навіщо йому був потрібен психолог. Але потім сказала пазли! Того він не п'є! І так ставиться тепер до всього навколо! Але чому це його психолог йде до нього в лікарню, біжить навіть - І також жінка, яку я кохаю. Ася, це Леся. 

-Приємно познайомитися - розгублено дивлюся на Лесю. Я дуже рада за батька, просто це так неочікувано

-Асю, я тебе розумію. Це дуже спонтанна новина. Але батько твій просто хотів трошки це потримати в таємниці. 

Я киваю 

-Я дуже за вас рада. І дякую вам! - звертаюся до Лесі. І вона дарує мені усмішку 

- Так, п'ять хвилин пройшло! - заглядає в палату лікар 

-Так, добре! - кажу йому 

-Доню, після школи не приходь. Все рівно на довго не пускають та й не варто. 

-А я працюю поряд, тому якщо щось треба буде я куплю - каже Леся 

-Ну добре. Тоді я завтра вранці приїду. Бувай! До побачення! - прощаюсь, швидко покидаю лікарні і йду на зупинку. 

На перший урок я не встигаю. А от на другий, думаю встигну точно. 

Вже скоро я йшла від зупинки до школи. І встигла я як раз на перерву. Вирішила написати Соні. 

-Привіт. Я вже у школі. Ти де ? 

За хвилину мені прийшла відповідь 

-Я на третьому. Як раз де і твій клас. 

Я довго не чекала, і одразу пішла на третій поверх. Одноклассників я побачила образу. А от Соню поглядом не можу знайти. 

-Кого шукаєш?- чую позаду 

Обертаюсь, а там Соня і Назар, одразу біля сходинок. Як я їх не помітила?! 

Підходжу до них, обіймаю Соню

-Ну що там? Як батько? - питає

- За дні два-три буде дома. А ви як тут? 

-Все добре- приобгімаючи подругу каже Назар.

- Народ, а може зва - з повороту виходить Даня, та не договорює, бо його погляд падає на мене - А, ясно - каже розчаровано 

- Дань, що ти хотів? - питає Назар 

- Та звалить з відси. Так ця пришла. - киває на мене наче с огидою. Ще вчора він обіймав мене! Що зараз? І чого це я “ця”, у мене ім'я є. І так, прогулювати я не збирається. 

- Я піду - звертаюсь до Соні - спишемся

-Ага - сумно киває. 

Я розвертаюся та прямую до класу. Там вже було пів класу. Тому швиденько дістаю зошит, ручку та підручник з історії. Вже за хвилини дві, до удачу зацшла Людмила Олександрівна і решта учнів, в тому числі і Назар з Данею. Назар сидів на сусідньому раді трохи далі, тому туди і направився, а Даня за нашу парту.

-Доброго ранку! Любий мій, 11 клас, з три тижні ми з вами вже будемо їхати до Карпат. Нагадую, прошу вас поїхати всіх, і ця поїздка безкоштовна! - наголошує - Питаю, хто хоче та зможе поїхати? - рука одна за однією почали підніматися. Пів класу, ті які були типу “круті”. Не підняли руки лише ті, які розумні і на олімпіадах будуть, і просто мабуть зайняті в той час, Даня і Я. До речі,оцінки я маю гарні, окрім географії, але на олімпіади вже звикли їздити інші у цьому класі

-Ну чого інші не їдуть я розумію. А ви то чого? - звертається до нас 

- Не хочу - пафосно відповідає 

-А ти? - звертається до мене 

- Та не знаю - кажу засумнівавшись 

- Тоді я вирішу! Ви їдете! І це не обговорюється! - суворим поглядом дивиться на нас 

- Але - починаю я 

- Ніяких але! - перебиває мене. Отже з нашого класу 14 їде. Добре. Почнімо урок. 

Перший урок, ну точніше другий пройшов швидко. Тому після нього одразу йду до їдальні, щоб побалакати з Сонею. 

Коли зайшла до їдальні, ледве побачила за одним із столиків самотнью подругу.