Читати книгу - "Кров на твоїх руках. Книга 1, Мара Найт"

Сидячи в тиші своєї квартири, Роуз вирішила не їхати до батьків, хоча думки про сім’ю трохи гріли її душу. Вона хотіла побути наодинці, адже розуміла, що зараз їй потрібен час для аналізу всього, що відбувається.

У своїй кімнаті вона підійшла до великої дошки, яка колись була покрита сімейними фотографіями, знімками друзів і якимись дрібними спогадами. Роуз зняла все це, обережно склавши в коробку. Їй не хотілося змішувати теплі спогади з тим хаосом, що поглинав її життя зараз.

На очищеній поверхні дошки вона почала вимальовувати діаграму. В центрі розташувала великий знак питання, який символізував основне запитання: хто вбивця?

Навколо центрального символу вона написала кілька ключових слів:

1. Зрадник

2. Насильник

3. Мотив

4. Жертви

5. Спосіб вбивства


Від кожного з цих слів вона почала проводити стрілки, записуючи деталі.

Біля слова "Зрадник" вона зазначила: чоловіки, виявлені у зрадах.

Біля "Насильник": жертви із звинуваченнями у насильстві.

"Мотив": моральна помста? Особиста ненависть?


Далі вона додала окремі секції для кожної жертви:

1. Перший чоловік — зрадник, потрібно попросити в поліції більше інформації про нього.

2. Другий та третій — насильники, брати, містер Фітц та містер Райт. Містер Райт — стоматолог, одружений, звинувачувався в домаганнях. А містер Фітц здається бізнесмен, теж біьше інформації потрібно про нього.

3. Четвертий — зрадник, подружня зрада, помітний вплив на оточення, теж саме більше інформації.

Її думки плуталися. Вона зупинилась і подивилась на цей хаос. Важко було зрозуміти, що саме об’єднує всі ці вбивства, крім написів на тілах.

— Чому це схоже на суд Божий? Але хто став суддею? — пробурмотіла Роуз, записуючи нові запитання.

Вона провела пальцями по великому знаку питання в центрі, ніби намагалась знайти підказку. Її квартира наповнилась напруженою тишею, яка лише підкреслювала її внутрішнє сум’яття.

— Всі стрілки вказують на того, хто знає про всі ці історії, — сказала вона сама до себе, розуміючи, що наступний крок — розширити діаграму.

Роуз продовжувала сидіти перед дошкою, намагаючись впорядкувати думки. Її погляд зупинився на центральному знаку питання. Усе, що вона знала, усе, що вона розуміла, не давало чіткої відповіді. Хто міг би знати про такі особисті подробиці жертв? І хто б міг мати мотивацію так жорстоко карати їх?

Роуз витягла ноутбук і відкрила папку з фотографіями з місць злочинів. Вона ще раз переглянула кожну деталь, кожен слід, кожен напис. Її погляд зупинився на одному фото — знімок руки третьої жертви. На пальці була легка темна лінія, ніби залишок від кільця.

— Він зняв обручку? — пробурмотіла вона.

Вона швидко почала шукати інформацію про третю жертву. Знайшовши його профіль у соціальних мережах, вона помітила кілька старих фото, де він був із жінкою та дитиною.

— Родина... Це точно пов’язано з родиною. — Роуз зробила помітку на дошці біля третьої жертви: зняте кільце.

Вона переглянула профілі інших жертв. У двох із них теж були сліди на пальцях від обручок, хоча в одному випадку було зазначено, що чоловік давно розлучений.

— Хтось карає за порушення клятви? Але чому тоді насильники? Це окрема категорія?

Роуз відчула, як її думки пульсують від напруги. Вона подивилася на дошку. Всі стрілки ніби почали змикатися в один вузол.

Раптом телефон Роуз засвітився. Повідомлення від незнайомого номера:
"Ти копаєш глибше, ніж варто. Не викликай долю на поєдинок, Роуз."

Її серце застукало швидше. Вона швидко зберегла номер у контакти й почала шукати можливість відстежити, звідки прийшло повідомлення.

— Хто це? Звідки ти знаєш, що я роблю? — прошепотіла вона, відчуваючи, як по її тілу пробігає холодний дріж.

Роуз зробила скріншот повідомлення і переслала його містеру Картнеру з текстом:
"Ми маємо поговорити. Це вже занадто."

Містер Картнер відреагував майже миттєво. Через кілька хвилин після повідомлення його ім'я засвітилося на екрані телефону. Роуз підняла слухавку, відчуваючи, як голос у неї трохи тремтить.

— Місіс Рейд, це повідомлення серйозне. Ви не маєте залишатися одна. Я зараз до вас приїду, — сказав він, не чекаючи її відповіді.

— Я не хочу втягувати вас у це... Але я не знаю, що робити. — Роуз намагалася триматися, але страх підкрадався все ближче.

— Ви вже мене втягнули. І не забувайте, я ваш викладач, а не випадковий знайомий. Чекайте мене, — його голос звучав твердим.

Через двадцять хвилин Роуз почула звук автомобіля біля будинку. Підійшовши до вікна, вона побачила знайому машину. Містер Картнер стояв біля входу, тримаючи телефон у руці, і, схоже, писав повідомлення.

Роуз відчинила двері.

— Проходьте, — сказала вона, запрошуючи його всередину.

— Розкажіть усе з самого початку, — він поглянув на неї, оцінюючи її стан.

Роуз показала йому дошку, свої нотатки та розповіла про всі дивні повідомлення і ситуації останніх днів.

— Це не просто погрози, — сказав Картнер, уважно дивлячись на її діаграму. — Хтось знає, що ви працюєте над справою. І, схоже, він вважає це загрозою для себе.

— Але я нічого не зробила. Я просто шукаю зв’язки, — відповіла вона.

— І це робить вас небезпечною. Вбивця боїться, що ви зможете знайти його.

Картнер повернувся до Роуз і додав:

— Я залишуся тут на ніч. Ми не можемо ризикувати.

— Але... — почала заперечувати вона.

— Це не обговорюється, — рішуче відповів він.

Роуз зітхнула і кивнула. Вона відчувала, що його присутність дає їй трохи спокою. Але водночас у неї з’явився новий страх — що, можливо, і він опиниться в небезпеці через неї.