Читати книгу - "Помста для Роуз, Юлія Богута"

Сьогодні тут було на диво тихо. На рецепції сиділа знайома дівчина з привітною посмішкою. Її очі світилися теплом, на відміну від інших працівників. Вона вихопила поглядом квітку в моїх долонях та розтягнулася в щирій посмішці. 

— Чим можу допомогти? — запитала вона.

— Я принесла підписані документи. Передайте їх, будь ласка, містеру Граунду.

Дівчина кивнула і взяла конверт, поклавши його на стіл. Я на мить затримала погляд на телефоні, дивлячись на годинник. А потім ніяково здійняла погляд на міс Сейм. 

— Ви не проти, якщо я залишу вам троянду? — запитала, залишаючи її на столі. — Я дуже поспішаю, але взяти її з собою не можу. Буде шкода, якщо вона просто зів’яне.

— Що ви! Це так мило з вашого боку. Хіба вам не шкода залишати таку красу чужій людині?

— Ні, — відповіла я, відчуваючи, як моя усмішка стає ширшою. — Всі ми заслуговуємо на квіти.

Дівчина засяяла від щастя та швидко побігла за вазою, поки я заходила за край та крадькома роздивлялася стійку. Троянда швидко переселилася до вишуканої чорної вази. Одна з білих пелюсток м’яко впала на стіл, поки міс Сейм допомагала черговому відвідувачу. Я дивилась на неї та ніби в мареві бачила як перед моїми очима розгоралося полум'я. Як центр повільно охоплював вогонь, і він згорав разом зі мною в цей самий момент. Ці шалені мрії перепліталися з кошмарами, викликаючи аритмію в грудях. Я ще раз посміхнулася секретарці та рушила на вихід.

 А на вулиці розливалася темрява. Так смішно, як за пів години міг змінитися світ. Те що колись було білим, стало майже чорним. Те що колись було ідеальним, от-от стане руїнами. Я стояла, вдивляючись у ніч. З моїх губ зірвалася водяна пара і швидко розчинилася у повітрі. Світ змінювався з жахливою швидкістю. Потрібно було лише трохи почекати.