Читати книгу - "Війна у натовпі"

років капітаном. Скільки пам'ятаю, його завжди судили судом честі за аморалку, в той час як інших в основному за пияцтво і невихід на службу. Французи ще в XVI сторіччі вважали, що розпуста більш почесний порок, аніж пияцтво. Якось Піхтовников повів у похід групу десятикласниць. Кілька з них повернулися вагітними. В полку він був потрібний усього кілька днів на початку року, коли складалися документи і йшла підготовка до навчань. Інший час він "сожительствовал в особенно изощренной форме".

Довести власну обмежену службову придатність означало значно полегшити для себе тяготи служби. Був у нас такий капітан Федорець, за прозвиськом "Боб", так його боялися ставити навіть старшим машини. Якось заїхав на переїзд і залишив кузов на колії: в результаті кілька чоловік покалічило. З його обов'язків тільки те і залишилось, що прийти вранці на "розвод", а далі можна було кантуватися до вечора. Ходив з кашкетом під пахвою. Мав два вихідні, на госпроботи його не призначали, тільки й того, що вважався в бойовій обслузі.

До хлопців, які намагалися вдосконалити воєнні знання, ставилися дуже погано. Ще у війну товаришу Сталіну стало зрозумілим, що навчати цю публіку воєнній справі — це невиправдані витрати. Уявіть собі заступника командира полку з інженерно-технічної частини або заступника з озброєння. Доки ті ділили поміж себе спирт і не втручалися в технічні моменти, машини їздили і ракети літали. Іспити до академії приймалися на майданчику. Приїздила комісія з Москви, оцінки виставлялися залежно від кількості спожитого спирту. В такий спосіб позбавлялися непотрібних. При мені поступили кілька чоловік, замполіти, начальник вузла зв'язку. Яким же було разочарування тих, хто намагався вирватись з цієї пустелі, але після закінчення академії вертався назад на полігон.

Мій конкурент по соцзмаганню Лапшин захотів злиняти від братви в Москву. Намацав "лапу". Почали помічати, що він зрання у мотовозі читає підручники, коли всі сплять або грають на гроші в карти, кістки чи доміно. Народ запідозрив щось погане і викликав писаря:

— Скажи, падла, куди Лапшин написав рапорт?

— Не знаю.

— Через день будеш у наряди ходити, згниєш на тумбочці, бо за вухо приколотимо.

Той отямився:

— В якусь академію.

— Ну йди, мудак, і пам'ятай, як мамку-батьківщину любити.

Так підступно братву ще не кидали. В черзі на академію стояли і більш заслужені. Цей хмирь навіть два роки ротою не командував, а були хлопці, що командували по три і чотири. Я викликав старшину роти, дав ключ від сейфа зі спиртом і наказав йому призвичаїти до пияцтва "земляків". Той відлив трохи і блискуче впорався із завданням. Солдати з лапшинської роти перепилися, один навіть обгадився. Вранці "академія'' закінчилася. Начальник штабу розірвав рапорт Лапшина перед його пикою. Ввечері в мотовозі він уже грав у карти. Ми почали його знову поважати, особливо після того випадку, коли він напився до безтями і міліція віднесла його на руках до комендатури. Вранці командир частини їздив його забирати.

Просинаюсь від того, що мене хтось трясе, — озповідав Лапшин. — Обличчя знайоме, придивився — ій командир. Заплющив очі — видіння зникло. А він мене знову трясе: "Прокидайся, сука, я не марево, я твій командир". Тоді я обійняв його за шию і заплакав.

Це врятувало Лапшина від службової невідповідності. Командир розчулився, навіть відпустив додому помитися, привести себе до ладу.

— Що ж ти, синку, так п'єш, не соромно?

— Соромно, товаришу полковник.

Начальник тилу щойно вийшов з Академії транспорту і тилу, років зо два, доки не обламали, був несусвітний дурень. На вчення одягнув портупею і чоботи. Ми одягали солдатське х/б і панами, а технарі чорні танкові комбінезони. Китель солдати можуть вкрасти й продати казахам, та й як у кителі їздити в МАЗІ. Так він ще й узяв карту. Начштабу кричав на свого заступника:

— Який дурень йому дав карту!

Хотіли посміятися, але все обернулося трагічно. Ви коли-небудь бачили карту пустелі — "двохсотку"? На ній же нічого не нанесено, їхати по ній все одно, що по газеті. Тільки північ позначено написом "Генеральний штаб". Задля дотримання таємності старти на карту не наносились, ці аркуші лежали в "секретці", але ними не ризикували користуватись. Єдина "coвceкpeтнa,' карта позиційного району полку лежала в сейфі командира. Колони повинні були рухатись розосереджено по напрямках і з годинними інтервалами. Творцем радянської школи перевезень був Лазар Мойсейович Каганович. На війну ходили суцільною колоною — навіть якщо частину і розбомблять, солдати були як бджоли навколо матки. За умов абсолютного радіомовчання, начальник зв'язку більш за все стежив, аби радіозв'язком не користувалися. Батарейки давно покрали, а радіостанції Р105 на лампах, перероблені "Телефункен", — станції УКВ з радіусом дії 30 кілометрів, у пустелі його можна збільшити до 70, якщо загнати солдата на дах.

От він і повів колону в протилежному напрямі. Орієнтирами були гори, одна і друга на відстані в 300 кілометрів одна від одної. Він їх і переплутав. Не доїжджаючи гори, дорога, як водиться в пустелі, зненацька скінчилася. Він повернув колону назад. На зворотному шляху найбільш хоробрі з солдатів почали разбігатися порожніми майданчиками, підтверджуючи військову мудрість про те, що солдат, як і собака, живе інстинктами. Хіба можна навчити розумну істоту обов'язкам днювального?

Колону привели лишень наприкінці другої доби. Власне, її знайшла пошукова група. Весь цей час ми змушені були годуватися підніжним кормом, ловити рибу маскувальними сітками. Сіток під колір пустелі не було. З НДР надходили лісові, яскраво-зеленого кольору. З метою маскування нас змушували навіть казарми обмазувати глиною, хоча всім відомо, що маскувальні сіті надійно демаскують будь-які будівлі в умовах пустелі. Виготовлення рибальських сіток з маскувальних — досить трудомістка процедура. Сітку необхідно общипати, інакше її і МАЗом не витягнеш. Потім її розрізали навпіл і зшивали вздовж. Таким чином неводів робилося два. їх ставили в протоці, "ефіопи" залазили у воду і з криком, свистом, улюлюканням гнали рибу. Сазан, якщо і перестрибував першу сітку, потрапляв у другу.

Організаторами таких дійств були, звичайно, перші ракетники, ветерани руху — пристарілі капітани. Це була порода. При створенні Ракетних військ стратегічного призначення надійшла директива: відібрати найкращих з усіх родів військ. Командирам частин нічого не залишалося, як переписати атестації, особові справи, характеристики, щоб тільки сплавити найбільш буйних. Цих "першопрохідців" потім розганяли років десять. За своїм віком, після п'ятого розлучення, вони вже нічим, крім бракон'єрства, мисливства і рибальства не цікавились.

Береги рік поросли тугаями. Це рослина з листям, як у лози, і колючками, як у