Читати книгу - "Полонений король обов'язково поверне своє, Камі Мир"

Про Емілію я знаю не опосередковано. Як-не-як, колись він пропонував мені її як другу дружину. Та й хто взагалі не чув, як він вирощував найкращий товар для ринку наречених? Навряд він любить хоч когось зі своїх дітей...

— Мої «ніжки» достатньо маленькі?

Від мого жарту старий аж заглитнувся, але проковтнув образу. Сенсу продовжувати його словесний потік я не бачив. І так зрозуміло, до чого він хилить.

— Ти надто дорослий, хлопче мій. Я мав на увазі…

— Я не віддам тобі моєї дитини, — відповів твердо і рішуче, не даючи Лису та шансу.

— Та як ти міг таке про мене подумати! — удавано образився старий. — Та щоб я й… Гаразд, більше не литиму з пустого в порожнє. Я всього-на-всього хочу стати учителем наступного правителя.

— Я не віддам свою дитину. Ми через це вже проходили. Ти майстер змушувати давати магічні обіцянки, що приносять тобі користь та ув'язнюють недосвідчених.

— Гаразд, — невдоволено пихнув Арлінг, закочуючи рукав і малюючи на руці руни чарівним артефактом обіцянок, — Я, Арлінг Ентіум, присягаюся, що ніколи не примушу дітей Гренделя Доргана давати мені присягання.

— Так не підійде.

— О Великі Предки, гаразд! Я присягаюсь ніколи не брати обіцянки з твоїх нащадків! Тепер задоволений?

— Хто сказав, що я збираюся прийняти твою пропозицію?

Старий змінився в особі, адже не щодня його залишають у дурнях. Але, якщо чесно, я й сам здивований, що він дав присягу до того, як я погодився чи відмовився від його пропозиції.

— Все ж дечого ти в мене навчився, — сказав він, склавши руки за спиною. — Можеш пишатися собою, Грендель, цього разу ти зміг обхитрувати мене. Тільки от невже ти справді думаєш, що зможеш упоратися без наставника для свого спадкоємця? Ти ж і сам розумієш, що вчителя краще за мене тобі не знайти.

Я схрестив руки на грудях, не показуючи свого обурення. Цей старий надто самовпевнений.

— На жаль, але таких вдосталь. При чому наслідки від їхньої переваги мені не загрожують.

— І кого ти обманюєш?

— Гаразд, вони не будуть такими колосальними.

Він невдоволено напружив м'язи носа, але представити наступні аргументи не поспішав: чи вони в нього закінчилися, чи він обмірковував, як їх мені запропонувати.

Якоїсь миті він розслабився, навіть усміхнувся, склавши руки на грудях.

— Дитина для тебе не така цінна. Для тебе важливіше дещо інше… А якщо на інший бік терезів я покладу інформацію?

— Мені навіть цікаво, що ти ще зібрався мені запропонувати.

— У мене є здогад, з ким втекла твоя дружина.

Я витримав його погляд, але всередині все стиснулося. Він спеціально вибрав цей момент, щоб ударити у найслабше місце.

— Говори, — сухо промовив я, приховуючи роздратування за крижаним тоном.

Арлінг задоволено усміхнувся, ніби це саме та відповідь, на яку він чекав.

— Все-таки ти не такий байдужий, як хочеш здаватися, — посміхнувся він. — Ти злишся на неї, але все ж таки не можеш відпустити.

— Не тягни, — рикнув я, стиснувши кулаки.

— Добре-добре, — примирливо підняв руки старий. — Як я вже сказав, маю здогад, з ким вона втекла. Не просто здогад... але і деякі підтвердження.

Я відчував, як усередині мене здіймається злість, перемішана з глухим занепокоєнням.

— І чого ти хочеш за цю інформацію? — напружено спитав я.

Арлінг кивнув, ніби задоволений тим, що розмова пішла у потрібний йому напрямок.

— Я не прошу багато чого, — ліниво простяг він. — Умова та ж сама — місце вчителя наступного спадкоємця. Я не проти нагляду та співпраці. Мене завжди може супроводжувати людина, якій ти довіряєш.

Я посміхнувся, похитавши головою.

— Ти занадто наполегливий, старий, і я впевнений, що за твоїм «трохи» ховається якийсь грандіозний план світового панування, що може коштувати мені та всім моїм підлеглим життя.

Арлінг розвів руками, начебто визнаючи очевидне.

— Я просто бачу картину дещо ширше, ніж ти, хлопче мій. Це справедлива угода: ти отримуєш інформацію, а я можливість передати свої знання твоєму спадкоємцю. Залишити під кінець свого життя хоча б частинку від себе, принести користь майбутньому поколінню... Хіба це не те, чого хоче кожна людина?

— Ти дуже добре вмієш підбирати слова, але я ніколи не забуваю, що ти хитрий лис. — Я схрестив руки на грудях. — Чому я маю тобі довіряти?

Старий повільно схилив голову набік, наче уважно роздивляючись мене.

— Я запропонував нагляд, — нагадав він. — Мене може супроводжувати будь-яка людина, якій ти довіряєш. Навіть Астенія чи Адріан, якщо забажаєш.

Я примружився. Він знав, що і дівчина, і хлопець мають зуб. Він достатньо зіпсував їм життя, щоб вони встромили ножа прямо йому в серце без жодного жалю при першій же нагоді. Мене ще більше насторожило його завзяття.

— Припустимо, — обережно протягнув я. — Але ж ти не відповів на головне запитання.

— І що саме тебе цікавить?

— Звідки ти знаєш, де моя дружина?

Його губи зачепила задоволена усмішка.

— Я не казав, що знаю, де вона зараз. Але я маю припущення, куди вона прямує і з ким.

— Твої припущення мене не цікавлять, — відрізав я.

— А якщо вони виявляться правдою?

Я стиснув зуби.

— Отже, так, — сказав я після короткої паузи. — Якщо твоя інформація виявиться хибною, угода втрачає чинність.

— Звичайно, — легко погодився він.

Я глянув на нього востаннє, відчуваючи, що знов продаю душу цьому негіднику. Але й інших шляхів, як і раніше, я не бачу. Повернути посаду виявилося набагато легше, ніж мені здавалося, а от питання повернення дружини лишається актуальним.

— Добре, старий. Ти отримуєш місце вчителя. Але крок убік — і я особисто відріжу тобі язика, щоб ти більше не міг брехати.

Арлінг засміявся.

— О, Грендель, ти робиш мене таким сентиментальним. Бачу, ти виріс справжнім чоловіком... Прямо, як твій батько...