Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Ресторан був розкішним — кришталеві люстри, жива музика, обслуговування на вищому рівні. Сім’я Лоліти ще ніколи не була в подібному місці, тому сиділи обережно, стримано, відчуваючи себе трохи зайвими.

Адам з'явився впевнений, усміхнений, галантний. Він підійшов до Лоліти, поцілував їй руку — вона навіть зніяковіла, не звикла до такої уваги. Потім ввічливо привітався з її батьками, допоміг матері сісти, зробив комплімент молодшій сестрі.

— Ви сьогодні неймовірна, — прошепотів він Лоліті, поки вони вивчали меню. — Червоний колір вам дуже пасує.

Вона зніяковіло посміхнулася, не знаючи, що відповісти. Цей Адам був зовсім не таким, яким вона побачила його на дні народження. Він був уважним, смішним, милим. Він навіть підкладав їй серветку, наливав воду, жартував із дітьми. Вона не могла не відчути — він їй справді подобається.

Батьки Лоліти були в захваті. Вони не могли натішитися, що їхня донька потрапить до такої родини. Все здавалося як у кіно.

Тільки один не сміявся — Єгор. Він мовчки спостерігав за братом, стискаючи бокал з водою. Він знав — це гра. Він бачив це по погляду Адама, по його натягнутих усмішках, по тому, як він раз по раз крадькома зиркав на батька — перевіряючи, чи той задоволений.

І ось, коли вечеря добігала кінця, Адам несподівано встав із-за столу. Легка тиша опустилась на приміщення.

— У мене є ще один сюрприз, — сказав він і дістав із кишені чорну оксамитову коробочку.

Лоліта завмерла.

— Лоліто, я знаю, що ми ще майже не знаємо одне одного, але я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Ти — саме та, кого я потребую.

Він відкрив коробочку. У середині — обручка з великим каменем.

Батьки Лоліти були приголомшені, мати ледь не заплакала від щастя. У ресторані залунали здивовані вигуки, хтось навіть аплодував.

Лоліта дивилася на обручку й відчувала, як серце гупає в грудях. Вона не очікувала цього. Але дивлячись в очі Адаму, згадуючи його жести, посмішку, слова — вона відчула, що хоче вірити. Хоче дати шанс.

— Так, — тихо прошепотіла вона. — Я згодна.

Адам одягнув їй обручку. Все виглядало як казка.

Але тільки не для Єгора.

Він мовчки відвів погляд, ковтнув гіркоту. Він бачив правду. І ця правда боліла. Він знав, що Лоліта закохується, і бачив, що Адам — ні. Він просто рятував свою шкіру й спадок.

---

Після вечері Адам особисто відвіз Лоліту й її родину додому. Весь час був ввічливий, тримав її за руку в машині, відкривав двері, допомагав вийти.

— Гарної ночі, Лоліто, — сказав він, схилившись до її руки. — Тепер ти — моя наречена.

Вона опустила очі, посміхнулась.

А він сів у машину й закрив двері. Усмішка одразу зникла з його обличчя. Пальці стиснулись на кермі.

«Я зробив це. Сподіваюсь, тато тепер задоволений.»