Читати книгу - "Контракт із дияволом , Лоран Доріан"

— Макс! — її голос, вирваний з грудей, наче зупинив час.

Він здригнувся. Рука з револьвером ще не опустилась, але пальці вже не так міцно стискали руків’я.

— Що ти… — вона підійшла обережно, немов боялась, що будь-який рух зруйнує його повністю. — Що ти робиш?

Макс не одразу відповів. Він ще дивився на Еліазара, мов на тінь, яку не можна вбити.

— Я… я думав, що зможу знищити те, що зламало мене, — прошепотів Макс. — Але, здається, ти прийшла раніше.

Еліазар дивився на них, схрестивши руки за спиною. Його усмішка була звичною — спокійною, отруйною.

— О, яка драма. Ти дійсно збирався натиснути на курок? В моє обличчя?
Його голос тепер звучав майже глузливо.
— Я жартував, Максе. Ти не можеш мене вбити. Я безсмертний. І ти це знаєш.

Макс ще тримав револьвер, але зброя тепер опустилась донизу.

— Контракт, так? Все ще тримаєш мене на гачку?

— Контракт — це вибір. І ти його зробив. Але знаєш що? Вона справжня. Вона — не ілюзія. Жива. Це не я її створив. І якщо хочеш щось зберегти — почни не з того, щоб стріляти в демонів. Почни з себе.

Макс мовчки глянув на Емілі.

Еліазар посміхнувся, як батько, що погладжує сина по плечу перед боєм, і просто… зник. Без звуку. Без диму. Лише вітер залишився.

Емілі стояла поруч і дивилась йому прямо в очі.

— Я не знаю, що між вами. І, може, не хочу знати все. Але я бачила. Його.
Вона ковтнула повітря.
— І я бачила, що ти не здався. І тому я тут.

Вона зробила крок вперед і просто обійняла його — міцно, тихо, ніби тримала його на цьому світі.

Макс повільно обійняв у відповідь. І вперше за довгий час його руки не тремтіли.

Він повернувся додому вже за північ. Квартира зустріла його звичним напівтемряв’ям і тишею.

Макс кинув ключі на тумбочку, зняв куртку, сів на диван.

Там, де раніше була порожнеча, тепер було щось інше. Наче залишився дотик. Сліди її рук. Її голос. І в голові більше не кричав Еліазар.

Він сидів мовчки, опустивши погляд, і лише подумав:

«Може, цей бій — ще не кінець. Може, це тільки початок.»