Читати книгу - "Контракт із дияволом , Лоран Доріан"

Макс сидів у темряві, втупившись у підлогу. Тиша була щільною, як сажа, і все ж він знав — він не один.

— Ти добре зіграв, хлопче. — голос пролунав, не змусивши Макса здригнутись.
Він більше не боявся. Просто чекав.

Еліазар знову з’явився — в кріслі навпроти, з тією ж звичкою сидіти мов учитель, що спостерігає за учнем після екзамену.

— І що тепер? Прийшов пожартувати знову? — тихо сказав Макс.

— Ні. Лише нагадати. Контракт. Він усе ще дійсний.
Дьявол нахилився трохи вперед, і його очі виблискували, як вогонь у попелі.
— Ти можеш жити, любити, дихати — скільки хочеш. Але час іде. І твоя душа — не безцінна.

Макс зустрів його погляд. Ні розпачу, ні гніву — тільки втомлена прямота.

— Я знаю. Але зараз… я не дам тобі її.

— Ти вже віддав. Просто я ще не забрав. — Еліазар усміхнувся.
— Та я не поспішаю. У тебе буде час. Багато. І поради, якщо захочеш. Ось перша: ця дівчина… вона дійсно тебе любить. І це твоя слабкість. І твоя сила. Не зруйнуй це. Бо вдруге я нічого не склею.

Макс мовчав. А потім лише сказав:

— Чому ти так говориш, наче тобі є до цього діло?

Дьявол відповів не одразу. Потім знизав плечима.

— Бо навіть ті, хто не має серця, іноді хочуть побачити, як воно б’ється в інших.
І зник.

Макс залишився один. Але більше не був порожнім. Він глянув на телефон — повідомлення від Емілі:

«Ти доїхав? Я просто... хвилююсь.»

Макс набрав:
«Так. Я вдома. Дякую, що зупинила мене.»

І вперше за довгий час йому не було страшно засинати.