Читати книгу - "Буллет-парк"

— Я багато чого взнаю з телепередач, — соромливо сказав Тоні.— Про географію, про тварин, про зірки...

— А що ти взнаєш зараз? — спитав Нейлз.

Дві групи фігурок з мультфільму тягли мотузку кожна в свій бік. Підлетів великий птах, перекусив її, і всі фігурки попадали.

— Це інша річ, — сказав Тоні.— Це не виховна програма. А буває виховна.

— Та дай уже спокій хлопцеві, Еліот, дай йому спокій,— озвалась Неллі з кухні своїм ніжним дзвінким голосом.

Нейлз поплентавсь до кухні.

— Чи не здається тобі,— спитав він Неллі,— що з пів на четверту до дев'ятої — забагато, щоб стовбичити біля телевізора?

— Авжеж, — погодилась Неллі. — Та згодом він це переросте.

— Поки що я тільки бачу, що він тільки й живе ним, — сказав Нейлз.— Коли ми ходили з ним купувати різдвяні подарунки, то він тільки й думав про те, щоб швидше повернутися до телевізора. Поводив себе, як наркоман, або як я, коли настає час пити коктейль. Хоч я все ж намагаюся обмежити кількість коктейлів і сигарет.

— Він занадто ще малий, щоб знати міру,— заперечила Неллі.

— Він не хоче ні кататися на лижах, ні грати в футбол, ні робити уроки, навіть гуляти не виходить, щоб не пропустити телевізор.

— Я певна, що він це переросте,— вела своєї Неллі.

— Наркоманію не можна перерости. Тут треба або самому зробити над собою зусилля, або щоб хтось за тебе це зробив.

Нейлз перейшов темний коридор у підземне царство, за вікном якого шумів дощ. На екрані якийсь клоун шепелявим голосом переконував своїх друзів, щоб вони попросили матерів купити їм електричну іграшкову машину. Нейлз увімкнув світло й побачив, що для сина нічого в світі зараз не існує, окрім того клоуна на екрані.

— Так от,— сказав Нейлз, — ми тільки-но радилися з матір'ю, що час уже щось робити з телевізором.— Клоуна замінили лялькові слон і тигр, які танцювали вальс.— Гадаю, години на день цілком досить, а коли будеш дивитися — вибирай сам.

Це не перша батькова погроза, але раніш або мати втручалася, або батько сам про все забував. Подумавши, як йому буде нудно без телевізора, Тоні розплакався.

— Сльози тут ні до чого,— сказав Нейлз.

До слона й тигра приєдналися ще якісь звірі, і всі весело танцювали.

— Закругляйся, тату. Хай це тебе не турбує.

— Ти мій син,— сказав Нейлз.— І мене турбує твоє майбутнє. Торік я наймав репетитора, а коли й далі так учитимешся, то залишишся на другий рік. Чи ти вважаєш — мене не повинно турбувати, перейдеш ти в наступний клас чи ні? Як на тебе, то ти й зовсім не ходив би до школи... Дивився б телевізор з ранку до ночі.

— Ой, закругляйся, тату, і дай мені спокій, будь ласка.

Тоні вимкнув телевізор, вийшов у коридор і почав підніматися сходами.

— Ану вернись! — наказав Нейлз.— Вернись, поки я тебе не вернув!

— Та не кричи ти на нього,— сказала Неллі, виходячи з кухні. — Я смажу куріпок, радіючи, що ви обоє вдома, а ти все зіпсував.

— Від життя не затулишся куріпками, хоч би як вони смачно не пахли.

Нейлз підійшов до східців і крикнув:

— Ану вертайся! Негайно! Бо не матимеш телевізора цілий місяць.

Хлопець повільно зійшов східцями.

— Сідай, побалакаємо,— сказав Нейлз.— Ти будеш дивитися телевізор щодня одну годину. Тепер скажи, коли хочеш?

— Хіба я знаю? Мені подобається програма і о четвертій, і о шостій, і о сьомій...

— Тобто одної години мало?

— Не знаю.

— Налий мені віскі з содовою, Еліот,— попрохала Неллі.

Нейлз налив їй віскі й знову повернувся до свого.

— Ну, коли ти сам не можеш вирішити, то я це зроблю за тебе,— сказав він синові.— По-перше, я потурбуюсь, щоб, Перш ніж сісти за телевізор, ти поробив усі уроки...

— Але ж я приходжу додому о пів на четверту, а коли автобус спізнюється, то й пізніше,— запхикав Тоні.— І коли буду відразу сідати за уроки, то пропущу програму о четвертій...

— Ой, горе велике! — сказав Нейлз.— Справді, горе.

— Та дай ти йому спокій,— озвалась Неллі.— Дай йому спокій, будь ласка. Досить уже на сьогодні.

— Ми говоримо не лише про сьогодні, а й про всі наступні дні, рахуючи суботи, неділі й свята, або я викину цю прокляту іграшку на смітник.

— Таточку, не викидай!— заплакав Тоні.— Не викидай, будь ласка. Я вчитимуся краще! Я старатимусь!

— Ти вже обіцяєш не один місяць. Може, наміри в тебе й добрі, але наслідків жодних. Отже, телевізор я викидаю.

— Не викидай, Еліот! — закричала Неллі. — Будь ласка, не роби цього. Він же так любить телевізор.

— Саме тому я його й викину. Я теж люблю джін, сигарети, але зараз я курю тільки чотирнадцяту, а п'ю всього-на-всього четвертий коктейль. Коли б і я починав о пів на четверту та пив до дев'ятої, то це означало б, що я хворий і мене треба лікувати.

Нейлз висмикнув вилку телевізора з розетки і підхопив його на руки. Ящик виявився важким, до того ж тримати було незручно. Витягнувшись назад, наче вагітна жінка, Нейлз рушив з ним до кухні.

— Татку, татку! — кричав Тоні.— Не викидай, не викидай!— І впав на коліна, простяг до батька складені, наче в молитві, руки,— мабуть, такий жест він бачив по телевізору у якійсь мелодрамі.

— Еліот, Еліот! — заверещала Неллі.— Не викидай! Ти сам потім пожалкуєш, от згадаєш мої слова, пожалкуєш!

Тоні кинувся до матері, вона обняла його. Обоє плакали.

— Я це роблю не тому, що так мені заманулось,— кричав Нейлз.— Я й сам люблю подивитись футбол або бейсбол, коли вільний. А хіба не я платив гроші за цей триклятий ящик? А викидаю не тому, що хочу, а тому, що мушу.

— Не дивись, не дивись,— умовляла Неллі сина, тулячи його до грудей.

Двері з кухні надвір були замкнені, і Нейлзу довелося поставити ящик. Знадвору вдерся шум дощу. Нейлз знову підняв ящик, відчинив ударом носака