Читати книгу - "Мазепа. Людина. Політик. Легенда."

Перший датовано 20 жовтня 1693 року.

«Коли мені було принесено Ваш, Вашої Царської Пресвітлої Величності, милостивий указ у поважній Вашій монаршій грамоті, щоб я учинив особливу посилку до волоського та мултянського володарів для вивідання про польського посла: з ким і про що, і де трактує він свої польські справи, і щоб вони, згадані володарі, за дбанням про благочестиву східну християнську віру були схильні до Вашого, великих государів, боку, – я дбав про те найретельніше, щоб виконати Вашу монаршу волю, тим більше, що волоський господар кількаразово відзивався з тим, щоб грецькі купці ходили зі своїми куплями з цих малоросійських країв простим давнім шляхом на Ясси, з доброю надією на свою повну цілість. То я розміркував, що з огляду на польських комендантів, котрі перебувають у Не-мирові й Сороці і котрі стежать за всілякими діями, посилати мені й писати явно до тих володарів не можна. Тож я наказав нашому військовому ексакторові Саві Олеферо-ву, щоб він відшукав з-поміж ніжинських торгових людей здібного чоловіка, якого можна було б послати у Волоську землю як купця, і звелів йому, Саві, писати від себе до ексактора Волоської землі з вимогою запоруки: чи можна грецьким купцям, які хочуть проходити звідси в Турецьку область, сподіватися в тій дорозі, яка лежить на Ясси, своєї цілості? Як тільки він, Сава, віднайшов такого чоловіка, а саме Михайла Степанова, то я в той-таки час звелів послати його з Ніжина в Батурин і дав йому словесну науку, щоб, прибувши в Ясси під виглядом того купецтва, всіляко намагався вивідувати про всілякі тамтешні події й відомості; а осібно на малому листку паперу написав я таємно до волоського володаря без підпису імені мого, просячи його, щоб звістив мені про поведінку бусурманських військ, як вони воюють із німецькими військами, де тепер польський посол і яким ділом він тепер зайнятий. Налягав я й на те, щоб він, волоський володар з мултян-ським володарем спільно, за своїм християнським сумлінням до православної віри, дбав виказати Вам, великим государям, свою дбалість, аби задля миротворства тамтешній турецький бік зробився схильніший до боку Вашої Царської Пресвітлої Величності, і звелів я того короткого написаного таємного листа віддати до рук самого волоського господаря. А до мултянського володаря не писав я нічого, знаючи, що його нема вдома.

І ось той посильний, бувши в Яссах, віддав мого вищеописаного листа до рук самому володареві, і він, володар, прочитавши його, говорив словесне для донесення мені, гетьману, що турецький вейзир і кримський хан зі своїми військами дійшли під Белиград, мали з німецькими військами бій і, осиливши їх, той Белиград звільнили з облоги, бо німецькі війська були в невеликій силі – було їх мало що більше десяти тисяч… І турецький бік, каже, бажає миру, а німецький від того відрікається. Посол же Ревуський напевне виправлений до бусурман, щоб постановити мир.

З таким, тільки словесним, звіщенням він, волоський господар, відпустив того згаданого носильника до мене і прислав через нього запечатаний склад слів, писаний цифрами, з якого я зрозумів, що він, володар, бажає мати зі мною пересилки і не простим письмом, а щоб списуватися з ним тими цифрами. Про це я за повинністю моєю підданською, чинячи належне Вам, великим государям, донесення, посилаю того посланця Михайла до Вашої Царської Пресвітлої Величності, а також і той склад цифер. Пересилаю також через нього в приказ Малої Росії і листа Семена Палія. А чи мені з ним, волоським господарем, чинити обсилання і чи списуватися через таке цифрове письмо, прошу покірно про те у Вас, великих государів, милостивого монаршого указу і при слання того циферного складу до мене. І те покірно докладаю, що я, прагнучи прислужитися Вам, великим государям, премилостивим монархам, маю дбале старання виправити невдовзі спеціальну людину до мултянського володаря, оскільки сподівався, що той знає про всілякі події й наміри».

Другий звіт – від 26 листопада 1696 року.

«Покірно доношу Вам, великому государю, Вашій Царській Пресвітлій Величності, що мій посланець на ймення Петро Волошин, котрого я десь із рік тому відправив для вивідання вістей до волоського господаря Константина Дуки, разом з його, господаря, чоловіком Савою повернувся тепер у Батурин до мене, гетьмана, і так про себе оповідав, що з тією моєю посилкою натрапив на той час, коли тому господареві Константину настала переміна. Через таке утруднення він, Петро, був затриманий у ханського гетьмана, Стецикового брата, і відданий зі своїм челядником бусурманам-татарам у руки, звідки він сам, Петро, утік до Ясс, волоської столиці, а його челядника продано в турецьку неволю. Відтак новий володар волоський відпустив його, Петра, з Ясс до мене, гетьмана, без жодних листів, і прибув разом з ним, Петром, значний тамтешній чоловік на ім'я Іван Драгинич, котрий у минулому часі кільканадцять років тому був намісником господаря Дуки на тому боці Дніпра в місті Немирові, бо в ту пору володар володів цією стороною від турецького султана. Отож той Іван Драгинич, як і мій посланий чоловік, такі оповідали відомості, що того минулого літа турецький султан сам був зі своїми військами під Білоградом на війні супроти німецьких військ, тільки не встояв перед наступом тих німецьких військ, утік з того поля, покинувши і свої обози, котрими німці оволодівши, багатьох турків поклали трупом, через що перемога лишилася при німцях. Однак турецький султан, готуючись на подальшу війну, наказав з усіх племен збирати й записувати яничарів, бажаючи конечно мати їх сорок тисяч, і вже начебто багато їх записано. Іще про те оповідають, що в Яссах, у волоського володаря, є певна відомість, що кримський хан наказав усім кримським та білогородським ордам, усякому готуватися й приспособлятись у теперішній військовий похід на нинішню зиму у Вашу, Царської Пресвітлої Величності, богохраниму державу Малу Росію, про що просторіше оповіджено в записі їхніх речей, і я той запис посилаю при цьому листі в приказ Малої Росії для донесення Вам, великому государеві, через Дмитра Нестеренка, батуринського сотника, при якому і згаданого Петра Волошина виправляю для просторішого словесного про все те вище описаного донесення в царське велике місто Москву, а згаданого Івана Драгинича залишаємо при собі в Батурині, бо він бажає жити тут, у Малій Росії, хочучи забрати сюди з Волоської землі свою жону