Читати книгу - "Мазепа. Людина. Політик. Легенда."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але вже наступного, 1696 року в результаті Другого Азовського походу війська Петра І за дуже активної допомоги п'ятнадцатитисячного козацького війська наказного гетьмана Якова Лизогуба (куди входили запорожці та реєстрові козаки), які разом із донцями відбили спробу турецьких транспортів прорватися до міста і першими оволоділи ворожим бастіоном, взяли місто-фортецю Азов. Основна ж частина козацького війська на чолі з гетьманом Мазепою разом із військами Шереметева стояла табором на річці Берестовій, охороняючи кордон від можливого несподіваного набігу татар.
Новий великий похід козацьких та російських військ, у підготовці та проведенні котрого найактивнішу участь узяв гетьман Мазепа, відбувся влітку 1697 року. Це мав бути «перший і досі ще небувалий водний похід Дніпром у Чорне море для військового промислу над турками» (Величко). Схоже, саме завдяки Мазепі похід підготували у справді небачених масштабах – будувалося до ста великих морських «стругів» (виготовити встигли лише сімдесят) і шістсот річкових човнів. Частина російсько-українського війська йшла суходолом, частина – Дніпром, причому флотилія пройшла грізні пороги (по високій воді, не без втрат, але загалом завдяки заздалегідь проведеним вимірам та розвідці – успішно). 25 липня військо стояло вже під Казикерменом, де компанійці витримали кілька боїв з татарами, а основна частина війська була зайнята будівництвом на острові Таванському нової, більшої і краще укріпленої фортеці. Проте похід не мав свого логічного продовження – захопити турків зненацька не вдалося (ще на початку червня гетьман одержав звістку про те, що під Казикермен невдовзі має прибути Дніпром сильна турецька ескадра, яка справді з'явилася у гирлі Дніпра на початку серпня). Невдовзі на лівому березі Дніпра з'явився з ордою сам кримський хан, а разом з ним – і загроза того, що українсько-російська армія буде невдовзі відрізана від баз і оточена. Тому цілком розумним і виваженим видається рішення Івана Мазепи і воєводи Якова Долгорукова відступити вгору Дніпром, попередньо посиливши гарнізон Таванська і Казикермена шістьма тисячами козаків і ратних людей. Поблизу острова Томаківка військо залишило судна, які передали запорожцям, і суходолом попрямувало додому, прикриваючи водночас кордон від татар. Такий, здавалося б, не надто славний кінець походу і поведінка його керівників – гетьмана Мазепи і бєлгородського воєводи Долгорукова – викликали нарікання і з боку тогочасних джерел, і пізніших дослідників. Але у світлі наступних подій (особливо прибуття до Таванська 22 турецьких каторг – великих галер, які, за словами молдавського перебіжчика, мали на озброєнні до двохсот гармат, зокрема. 36-фунтових, і транспортів-фуркатів з п'ятдесятьма тисячами вояків) рішення Мазепи і Долгорукова, можливо, врятувало об'єднане військо від розгрому на воді, втрати флотилії і довгого, виснажливого відступу суходолом під ударами татарської кінноти. Ризик надто великий, і відмова від продовження походу була рішенням досвідчених, обережних полководців, а не боягузтвом.
Не слід також забувати, що цей не зовсім вдалий похід зробив можливою п'ятитижневу героїчну оборону Таванська і Казикермена від сильного турецько-татарського війська (активну участь у ній взяв сердюцький полк Дмитра Чечеля – майбутнього оборонця Батурина в 1708 році), яке, зазнавши важких втрат, було змушене у жовтні 1697-го зняти облогу і відступити.
Останній великий похід російсько-української армії проти османів відбувся влітку 1698 року. Йому також передувала серйозна підготовка, зокрема й військово-топографічна (за дорученням гетьмана полковник Іван Іскра склав «реєстр прикмет» усіх важливих географічних об'єктів від мису Мишурин Ріг до гирла Південного Бугу і міста Очаків). Однак через брак води і продовольства похід десятьох козацьких полків і війська Якова Долгорукова на Перекоп було перервано, і єдиним досягненням союзників стало відновлення укріплень Казикермена, що стояв у руїнах з 1695 року.
Підбиваючи підсумок огляду бойових дій, у яких брав участь гетьман Іван Мазепа у цей період, слід підкреслити кілька моментів. Гетьман Мазепа краще за багатьох своїх попередників був підготований до того, щоб узяти на себе обов'язки головнокомандувача військом козацької України – мав досить непогану військову освіту (чималу роль відіграло навчання у Голландії) і значний військовий досвід, здобутий ще ротмістром у надвірній корогві Петра Дорошенка, а потім – генеральним осавулом при Самойловичі у бурхливі часи Руїни. Тож слід відкинути як необгрунтовані твердження деяких авторів про те, що Мазепа взагалі не був людиною військовою, а лише «хитрим інтриганом і боягузом, і сам не ходив у походи» (А. Єнсен). Окрім справді видатних дипломатичних здібностей, гетьман мав і дуже солідний досвід ведення війни, що, як відомо з часів Карпа Клаузевіца, є «продовженням політики, але вже іншими засобами». Цей досвід цінував і Петро І, який наказував своїм полководцям, що діяли разом із козацьким військом, постійно радитися з гетьманом, і сам прислухався до його порад. Як полководцеві, Мазепі були притаманні обережність, виваженість, реальна оцінка своїх і ворожих сил. Велику увагу гетьман приділяв розвідці і збиранню інформації. Він посилав у степ спеціальні загони для захоплення «язиків», намагався добувати відомості через купців і агентів у Молдавії, Криму тощо.
Невдачі ж Другого Кримського походу (1689 рік) та частково Дніпровських походів (1697, 1698 роки) були спричинені не стільки суб'єктивними (особисті якості Голіцина, Долгорукова чи Мазепи), скільки об'єктивними чинниками – незначною рухомістю об'єднаного українсько-російського війська, обтяженого величезним обозом, важкими умовами степу, відсутністю кінноти, яка могла б на рівних змагатися з легкою татарською кіннотою. Це відчують на собі і російське військо Петра І, яке зазнає катастрофічної Прутської поразки, і армія Російської імперії під час російсько-турецької війни 1735 – 1739 років.
Отже, бачимо, що уряд І. С. Мазепи провадив таку політичну лінію у чорноморському питанні, яка була спрямована на відвоювання Півдня і Криму, і доклав дуже багато зусиль для досягнення мети.
У цьому контексті слід розглядати і досить активні контакти гетьмана Мазепи (як і Петра І) з Молдавією і Валахією, завдяки чому були відновлені торговельні зносини Гетьманщини і Валахії (що засвідчує лист господаря Іо Константина Дуки до Мазепи від 1693 року). Волоська знать навіть запевняла українського гетьмана, що військо князівства приєднається до козаків, коли Священна Ліга «ослабить ворога достатньою мірою» і Мазепа візьме при-дунайські міста Аккерман і Кілію. З Молдавії та Валахії гетьман отримував важливу інформацію про воєнні дії, плани турків (подібні секретні відомості надходили через спеціальних гетьманських агентів у вигляді «циферних» – зашифрованих цифровим кодом – листів). Гетьман Мазепа і граф Федір Головін в 1698 році вели переговори з молдавським та волоським послами з привода питання про прийняття князівств у
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мазепа. Людина. Політик. Легенда.», після закриття браузера.