Читати книгу - "95-16"

— Що ти про це думаєш?

— Припускаю, що це чемодан, якого Лютце одержав від Леона. Невідомо тільки, чому старий одніс його до камери схову. Дивно також, чого він не діждався ранку і сам не віддав нам квитанцію?

— А я зовсім не певен, що листа надіслав цей п'яниця, — зауважив американець.

— Тоді хто ж? Адже це він казав про чемодан!

— Не забувай, що Лютце був п'яний.

— Згоден. Проте можу битись об заклад, що це його чемодан. Передбачлива здача багажу до камори схову свідчить про те, що він когось боявся.

— А може, не довіряв сам собі?

— Може, тільки я ніяк не позбудуся думки, що все-таки є хтось, зацікавлений у цьому багажі.

Джонсон задумався.

— Я знаю всіх впливових осіб у Гроссвізені, — мовив. — Їхнє політичне минуле можливо й не бездоганне, але, беручи загалом, усі вони були дрібні рибки.

— Чому політичне? — здивувався Шель. — Може, йдеться про щось зовсім інше?

— А саме?

— Може, це звинувачувальні докази в якійсь кримінальній або… розвідувальній сфері; Леон міг відкрити щось дуже цінне. А втім, навіщо мучитися здогадами? Їдьмо швидше на вокзал, там побачимо, про що йдеться.

— Маєш рацію, — погодився американець. — Цією справою треба зайнятися грунтовно. Проте не можу вести пошуки на свій страх і риск. Коли справді за цим щось криється, то краще скористатися з допомоги поліції. До моєї контори недалеко. Ходімо. Я подзвоню в комісаріат і візьму когось на підмогу, добре?

Вони прийшли в приміщення суду, Джонсон запросив Шеля до кабінету прокурора.

— Старого немає, — пояснив він. — Поїхав до Ганновера і повернеться лише по обіді. Сідай.

Пауль присунув телефон, зняв трубку й набрав номер.

— Алло! Джонсон з прокуратури. З'єднайте мене, будь ласка, з інспектором Грубером.

Шель оглядав статуетку Феміди, що стояла на книжковій шафі.

— Добридень, інспекторе! Хочу попросити у вас допомоги в одній трохи заплутаній справі… Не можу розповісти всього по телефону… Тільки коротко. У Гроссвізені з'явився якийсь таємничий чемодан. Зараз він у камері схову на вокзалі. Є підстави припускати, що його вміст становить велику цінність. У мене квитанція… Попала до нас випадково. Ми дуже зацікавлені в тому, щоб негайно поїхати на вокзал і одержати чемодан. Оскільки це перевершує мою компетенцію, я хотів би, щоб ми поїхали разом… Я в своїй конторі… Так, зачекаємо… Хто? Мій приятель, Ян Шель, який учора приїхав із Польщі… Гаразд, до побачення, — Джонсон поклав трубку.

— Приїдуть? — спитав Шель.

— Так, інспектор Грубер за кілька хвилин буде тут, і ми разом вирушимо на вокзал.

Вони запалили сигарети. Джонсон якийсь час бавився коробкою сірників.

— Знаєш, — раптом сказав він, — я думаю про те, як мало знав Леона. Він був замкнений. Мабуть, він і народився з образою, яку потім проніс через усе життя. Типовий скиглій. Перебування в таборі і прикрі переживання ще поглибили його вразливість… Я намагаюся знайти в минулому щось таке, що може мати зв'язок з твоїми спостереженнями.

— Чи не зв'язана ця справа з людьми, які його оточували?

— Леон працював у кількох установах, найдовше в міському управлінні. Його вважали сумлінним і чесним працівником, проте він ніде не нагрів собі місця. Просто не знаю, де шукати асоціацій, — Джонсон одвернувся до вікна.

— Чемодан з підвалу, — пробурмотів Шель, — лист з проханням про негайну допомогу, несподіване самогубство… Я згадав учора про відчинені двері Леонової кімнати, але, вважаючи ці підозри необгрунтованими, не хотів марнувати час на балачки.

— А тепер що думаєш?

— Відомо, що більшість самогубців накладають на себе руки в місцях безлюдних. Готуючись у свою останню путь, Леон, певно, зачинив двері. А вранці вони були відчинені.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Думаю, що хтось забрався в кімнату після самогубства Леона і щось звідти забрав.

— Можливо, — сказав Джонсон, — але звідки та людина, яка, входячи, не вміла зачинити дверей, звідки вона знала, що Леон Траубе заподіє собі смерть саме тієї ночі?

— Маєш рацію! — квапливо погодився Шель. — Я оце подумав, що в чемодані можуть бути речі, які мали особисту цінність для померлого: якісь пам'ятки, дрібнички, цінні як згадка. Але яку роль у цьому відіграє Лютце? Чому він поводиться так дивно?

— Уявімо, що Лютце надіслав поштою квитанцію на багаж, щоб не зустрітися з тобою…

У двері постукали.

— Пане прокуроре, прийшов пан Стейнер, — повідомила секретарка.

— У мене справи, Ельзо.

— Він наполягає, хоче сказати вам кілька слів у спішній справі.

— Я почекаю в канцелярії, Пауль, — запропонував Шель.

— Гаразд, — неохоче згодився Джонсон. — Хай він зайде, Ельзо.

Зачиняючи двері за відвідувачем, секретарка спитала Шеля:

— Може, переглянете сьогоднішні газети? Будь ласка, ось «Дас Мекленбургер тагеблат» і «Гроссвізенер анцайгер».

Шель сів до столу і розгорнув місцеву газету. Переглянув заголовки політичних повідомлень, хутенько пробіг очима реклами, що займали більшість шпальт, однак зосередитися не зміг. Перегортав сторінку по сторінці. На останній звернув увагу на оголошення про весілля, повідомлення про народження, про смерть, не проминув і поліцейську хроніку. Всміхнувся, згадуючи, як кілька років тому сам складав таку ж хроніку для «Трибуни Вроцлавської».

Раптом усмішка застигла на його вустах.

«Минулої ночі, — читав Шель, — автомобіль збив жителя Гроссвізена Герберта Лютце. Це трапилося близько двадцять другої години. Машина не зупинилась, і досі її не знайдено. Герберта Лютце у тяжкому стані відвезено до міської лікарні».

В цю мить з коридору відчинилися двері, і до канцелярії зайшов кремезний чоловік. У нього була квадратна, висунута вперед щелепа, м'ясисті губи і високий лоб. Біляве волосся зачесане назад.

— Добрий день! Є прокурор Джонсон?

— У нього відвідувач, — сказала секретарка підводячись. — Може…

— О, привіт, інспекторе! — вигукнув Джонсон. — Ви прийшли вчасно. — Він попрощався з відвідувачем і представив Груберу свого приятеля.

Інспектор подивився на журналіста з помітною цікавістю. Подав руку.

— Вітаю,

— Пауль! — звернувся Шель до Джонсона. — Лютце в лікарні!

— Що-о?

— Учора ввечері попав під машину.

— Звідки ти знаєш?

— Прочитай, — він подав газету, вказавши пальцем на замітку.

— Справді, — сказав Джонсон за хвилину, хитаючи головою. — Бідний п'яниця!

— Може, ви поясните мені, про що власно йдеться? — втрутився Грубер.

— Джон приїхав у Гроссвізен, щоб відвідати Леона Траубе…

— Це той, що повісився п'ять днів тому?

— Той самий. Повідомлення хазяйки про те, що двері кімнати самогубця були не зачинені, викликало підозру у мого приятеля. Ця суттєва деталь послужила основою для інших домислів. Згодом Джон відшукав Лютце і хотів поговорити з ним про небіжчика. На жаль, Лютце був, як завжди, п'яний. В гарячці він сказав про якийсь чемодан. Після марних намагань порозумітися з п'яницею Джон залишив у бункері записку, що приїде сьогодні