Читати книгу - "Республіка Шкід"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ого! Спектакль? Це лафа!
— Засохни, Мамочко! Діло буде! — пролунали вигуки.
Робота закипіла.
Надходили свята, і тому Міра Борисівна з місця в кар'єр взялася до діла. Навіть свій вільний час вона проводила в Шкіді.
Відразу ж підібрали п'єси. Взяли «Скупого рицаря» і уривки з «Бориса Годунова». Увечері, зібравшись у класі, влаштовували репетиції.
Япончик, який розучив два монологи царя Бориса, виходив на середину класу й відкривав трагедію. Але як тільки монолог підходив до вигуку:
І хлопчики скривавлені в очах… —
Япончик торопів. Темперамент зникав, і він, якось заплітаючись, докінчував:
І хлопчики скриватії в очах…
Тоді лунав м'який, але рішучий вигук Міри Борисівни:
— Єончик… Знову не так!..
Єончик мало не плакав і починав з початку. Зрештою він добився свого. В репетиціях і в рухливих іграх, які влаштовувала невтомна Міра, як звали її вихованці, минали довгі шкідські вечори.
Хлопці більше й більше зближалися з вихователькою і незабаром так її полюбили, що в дні, коли вона не була черговою, шкідці по-справжньому сумували. Тільки-но, було, побачать її кожушок і м'яку оренбурзьку шаль, і вся Шкіда миттю наповнювалася криками:
— Міра прийшла!
День спектаклю був тріумфом Міри Борисівни.
Грали хлопці з піднесенням.
То був найкращий у школі вечір, а після програми шкідці зробили сюрприз.
На сцену вийшов Янкель — його одностайно обрали на конферансьє, — повідомив про додаткову програму, яку учні приготували від себе на честь своєї виховательки, і прочитав вітальний вірш:
Скінчивши наш перший великий спектакль,
Ми бачимо всі: його мало.
Вшануємо Міру Борисівну Штак,
Що в Шкіді театр заснувала.
З цього дня дружба ще більше зміцніла, але одного разу в середині зими Міра прийшла і, ніяковіючи, сказала, що вона одружується і виїздить з Пітера. Шкода було розлучатися, однак довелося примиритись, і весела вчителька в солдатському кожушку назавжди зникла з Шкідської республіки, лишивши на пам'ять про себе знайому білетерку в «Сплендід Паласі», яка щотижня пропускала в кіно двох вихованців Міри — Янкеля і Японця.
Такі були ці дві виховательки, що зуміли серед дефективних дітей заронити любов до навчання і прихильність до себе. Їх любила вся школа.
А от Амебку Шкіда незлюбила, хоч, може, він був і непоганий викладач.
Амебка — чоловік середнього віку, з некрасивою статурою, з вузьким мавпячим лобом — викладав природознавство. Свою дисципліну він гаряче любив і всіляко намагався притупити цю любов і учням, але це вдавалося йому нелегко. Хлопці ненавиділи природознавство, ненавиділи й Амебку.
Амебка був надто похмурий, схильний до педантизму, а Шкіда таких не любила. У класі йде урок.
Амебка захоплено розповідає про мікроорганізми. Рантом він помічає, що остання парта, де сидить Єонін, не слухає його. Він вживає заходів:
— Єонін, пересядь на першу парту.
— Чого? — дивується Япончик.
— Єонін, пересядь на першу парту.
— Та мені й тут добре.
— Пересядь на першу парту.
— Та чого ви причепилися? — спалахує Японець, але у відповідь чує той самий монотонний наказ:
— Пересядь на першу парту.
— Не сяду. Халдей нещасний! — озлоблено кричить Єонін.
Амебка деякий час думає, а тоді починає все з початку:
— Єонін, вийди геть з класу.
— А за що це?
— Вийди геть з класу.
— Та за що ж?
— Вийди геть з класу.
Єонін озлобляється і вже люто тупає ногами. Кнопка його носа червоніє, очі наливаються кров'ю.
— Єонін, вийди геть з класу, — спокійно повторює Амебка, і тоді Японець вибухає лайкою:
— Амебка! Халдей триклятий! Чого причепився, довбешка дерев'яна!
Амебка спокійно слухає до кіпця й каже:
— Єонін, ти сьогодні митимеш убиральні.
На цьому обидві сторони примиряються.
Ось за такий жахливий спокій і не любили Амебку шкідці. Однак людина він був чесна, його побоювались і поважали.
Але найяскравішими постатями, найкращими вихователями, на яких трималася школа, були двоє халдеїв: Сашкець і Костець, дядя Сашко і дядя Кость, Олмикпоп і Костолмед, а по-простому Олександр Миколайович Попов і Костянтин Олександрович Меденников.
Обидва прийшли майже одночасно і відразу ж спрацювалися. Сашкець — невисокий, бадьорий, літній вихователь. Високий лоб і маленька лисина. На носі пенсію з розколотим скельцем. Невелика чорна борідка, сам спритний, жвавий. Величезний, невичерпний запас енергії, сили, знань і досвіду.
Сашкеця у перші дні незлюбили.
Як тільки з'явилася його кремезна маленька постать у потертій шкіряній куртці, шкідці почали його цькувати.
На перервах гурт башибузуків бігав за ним і на всі лади виспівував усілякі куплети, що склали старшокласники:
Є у нас один грибок,
Мов трухлявенький пеньок,
Не блоха він і не клоп,
Він горбатий Олмикпоп…
— Гей, Сашкець, Олмикпоп! — надривалися хлопці, смикаючи його за поли куртки, але Сашкець ніби й не чув нічого.
Перед самісіньким носом у нього зупинялися групами хлопці і, нахабно дивлячись на його порвані й сяк-так залатані чоботи, співали тут же складений експромт:
Чобітки у дяді Саші
Вже давненько просять каші…
Бували хвилини, коли вихователь втрачав спокій, тоді він рвучко повертався до того, хто його дратував, але одразу брав себе в руки, всміхався і сварився пальцем:
— Ти гляди мені, мудрагель…
Мудрагель — теж стало одним з багатьох його прізвиськ.
Одначе скоро цькування припинилося. Новачок, виявилося, був сильніший за вихованців, не злякався випробування. Витримка його сподобалася хлопцям. Сашкеця визнали справжнім вихователем.
Він був по-виховательському суворий, але знав міру. Ніякі пустощі не минали для хлопців без наслідків, проте не завжди винні діставали покарання. Сашкець уважно розбирав кожен вчинок і тільки після того або карав винного, або відпускав його, прочитавши добру одповідь.
Він не потурав нікому, був нещадний і суворий тільки до тих, хто погано вчився з його дисципліни — російської історії. Тут він не знав ніякої делікатності, і ледарі дорого платили за свою неуважність та небажання вчитися.
Час минав. Дедалі більше й більше зживалися хлопці з Олмикпопом, і скоро з'ясувалося, що він не тільки чудовий вихователь, але й добрий товариш.
Старші хлопці по вечорах почали настійливо закликати до себе Олмикпопа, бо з ним можна було дуже добре й багато про що поговорити. Часто після вечірнього чаю Олмикпоп приходив до них, умощувався на парту і, горблячись, поблискуючи розколотим пенсне, розповідав — то анекдот, то що-небудь про останні міжнародні події, а то згадає якийсь епізод із свого шкільного або студентського життя, посперечається з хлопцями про Маяковського, про Блока, розкаже, як вони видавали в гімназії підпільний журнал або як він
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Республіка Шкід», після закриття браузера.