Читати книгу - "Отелло, венеціанський мавр, Вільям Шекспір"

На випробу взяла кохання ваше,

Важливішу, багато тяжчу справу

Я вибрала б для цього, і таку,

Що виконать її навряд чи й можна.

Отелло

Тобі ні в чому не відмовлю я.

Ну, а тепер і ти, прошу тебе,

Моє прохання виконай: лиши

Мене самого на якусь хвилину.

Дездемона

Чи можу вам відмовити? Ні, ні!

Бувайте, мій володарю!

Отелло

Бувай же,

О Дездемоно люба! Швидко я

До тебе повернусь!

Дездемона

Ходім, ходім,

Еміліє... Роби, що забажаєш,-

Я слухаюсь.

(Виходить з Емілією)

Отелло

Негіднице розкішна!

Коли любов моя не вся в тобі -

Нехай душа моя тоді загине!

Якщо ж любить тебе я перестану -

Тоді повернеться той давній хаос.

Яго

Шляхетний генерале...

Отелло

Що там, Яго?

Яго

В той час, як сватались ви до синьйори,

Чи знав тоді про вашу ніжну пристрасть

Мікеле Кассіо?

Отелло

З початку й до кінця. А що? До чого

Питання це?

Яго

Пусте! Лише хотів

Я з’ясувати дещо.

Отелло

Що ж бо саме?

Яго

Не думав я, що він її вже знав...

Отелло

О, так,- і посередником він часто

Між нами був.

Яго

Як? Справді?

Отелло

Так, справді! Справді! Що тебе дивує?

Хіба нечесний він?

Яго

Він чесний, ваша милість?

Отелло

Чесний, так!

Яго

Оскільки це мені відомо...

Отелло

Що ти на думці маєш?

Яго

Я? На думці?

Отелло

«На думці»!.. Він повторює за мною,

Немов приховує якесь жахіття

В думках, таке, що страшно й проказати.

Що в тебе на душі? Я чув, сказав ти,

Як Кассіо виходив щойно звідси,-

Тобі не до вподоби це... Що саме?

Коли ж сказав я, що весь час він був

Порадником у залицянні, ти

Аж вигукнув здивовано: «Як? Справді?»

І брови так похмуро ти насупив,

Немов хотів якусь зловісну думку

Сховати в мозкові. Якщо мене

Ти справді вірно любиш, то відкрий

Свою таємну думку.

Яго

Генерале,

Ви знаєте, що я люблю вас.

Отелло

Знаю;

І через те,- бо певний я цілком,

Що вдачу маєш віддану і чесну,

Що важиш ти слова раніш, ніж дати

Їм повну волю,- Яго, я тривожусь!

Мене лякають ці твої слова

Уривчасті і невиразні. Це

Звичайні хитрощі в падлюк нечесних;

Слова ж такі в устах людей порядних -

Прихований то натяк, що із серця

На денне світло рветься що є сили,

Бо стерпіти не може він мовчання.

Яго

Про Кассіо заприсягнувся б я,-

Мені здається, він людина чесна.

Отелло

Я думаю так само.

Яго

Певне ж, люди

Повинні бути, чим вони здаються,

А не здаватись тим, чим буть не можуть.

Отелло

Це правда. Тим повинні бути люди,

Чим нам вони здаються.

Яго

Тож я вірю,

Мікеле Кассіо - людина чесна.

Отелло

Ні, криється в твоїх словах щось більше;

Прошу тебе, розкрий свої думки,

Найгіршу із думок своїх мені

Перекажи найгіршими словами.

Яго

Мій добрий генерале, я, пробачте,

Хоч і повинен вам служити вірно,

Проте мені здається, вільний в тому,

У чому вільні навіть і раби.

Мої думки розкрити? Що, коли

Думки оті гидкі, облудні? Де

Палац отой, що в нього не змогла б

Залізти підлість? Де ті груди чисті,

В яких би із правдивим міркуванням

Брудні підозри поруч не сиділи

І не творили б разом суд?

Отелло

Ти, Яго, в змові проти друга, мабуть,

Якщо його ображеним вважаєш,

А слух його ти робиш чужоземцем,

Ховаючи свої думки від нього.

Яго

Благаю вас, хоч, може, й помиляюсь

У здогадах моїх - та признаюсь,

Що маю хибу гріх вбачати скрізь

І злу плекать підозру там, де зла

І не було ніколи. Ось чому,

Благаю вас, уваги не звертайте

На ці недосконалі міркування;

І здогади мої, хисткі й непевні,

Нехай вас не бентежать. О, ніщо...

Ні спокій ваш, ні власний ваш добробут,

Ні досвід мій, ні честь моя, ні мудрість -

Ніщо мені не дозволяє вам

Думки мої розкрити!

Отелло

Що ти кажеш?

Яго

Для жінки й чоловіка - честь, їх добре

Ім’я - то найцінніший скарб душі.

Хто вкрав мій гаманець - украв дрібницю;

Він мій був, став - його, а був до цього

Уже рабом у тисячі людей.

Та хто у мене добру славу вкраде,

Украде те, чим сам не збагатиться,

У мене ж відбирає все.

Отелло

Клянусь! Я хочу знать твої думки.

Яго

О ні! Не знати вам, коли б ви навіть

Моє в своїх руках тримали серце;

Тим більше - поки тут воно, у грудях.

Отелло

Ха!

Яго

Стережіться ревнощів, мій пане!

То гад страшний з зеленими очима,

Який глузує з власної поживи!

Блаженні ті чоловіки рогаті,

Які, упевнившись у прикрій долі,

Кохати зрадницю перестають.

А скільки терпить мук пекельних той,

Хто любить, і підозрює, й не вірить,

Хто сумнівається