Читати книгу - "Поетичні твори, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З’їхалися да капітани,
Та майори, та гетьмани
Та до славної до тої
Вербецирки чернівської,
Та стали писати, малювати,
На папери затягати
Соколі очі і чорні брови,
Якого роду, якої мови.
Та й писали, порошили,-
Того взяли, того лишили.
Аж Соколович, вдовин син,
Під цісарський став аршин;
А вербецирник не може вдати -
Козацьку вроду написати;
А гетьман крикнув на жовніри,
Що стояли коло міри,
Аби за хвильку, за годину
З цісарського замку-магазину
Принесли три шаблі, три рушниці,
Сто набоїв, порошниці,
А три кабати з премудреними
Гудзичками а сріберними,
З вилогами, як калина,-
А все для Сокола, Соколового сина…
Гой, та ріжуть тарабанчики,
Машерують новобранчики,
Новобранчики-соколи,-
Займив цісар в чисте поле,
На лукаву Італію,
На кроваву баталію.
Ой та немало, та й не много,
Лиш триста тисяч без одного,
А все хлопці, а все руські,
Під канони під французькі,
Круто-руто поверчені…
Новобранчики засмучені:
Бо де грєне -
Триста гине,
А де гукне -
Серце пукне.
А вдова-мати так казала,
Не казала - щебетала:
«Ой синку мій, єдинчику мій, соколе,
Пігнав тя цісар за кордун у поле.
Але я пійду хата від хати
Та й буду прясти, запрядати;
Ой буду прясти темненької нічки,
Та й буду прясти не ївши, без свічки,
Аби лиш грошики збити,
За тебе, синку, заплатити
У цісаря молодого -
Чи схоче мало, чи схоче много.
А ви, кроваві мої пальчики,
Розпадайтеся на кавальчики,
А кождий кавальчик на три часті,
Аби-то багато, багато впрясти,
А впрясти тоненьку, як шовк, прєжу,
Бо тото, ой тото за мого,
За мого сина молодого!
Хоть очі плачуть - я ще добре виджу».
Так казала бідна вдова,
Та зашуміла, як дуброва,
Та й приклонила бідну голов
Під куделев, під мозолов.
Приклонила - не здіймала,
Кроваві ручки нахрест клала.
А у жмені тулить мати
Золотого лева,
Щоби сина викупити,
Сина Соколева.
Хустка
У кроваве море сонце ся топило;
Молоденьке дівча золотом ї шило.
Золотом ї шило, мудро забирало,
А личко-лелію сльозами вмивало.
А як ї ушило, к серденьку тулило,-
З буйними вітрами соколом пустило:
«Буйні ви вітрове, буйні, як дунаї,
Занесіть хустину, де серденько знає.
Де серденько знає, де серденько тужить,
Де коханє моє осударю служить.
Осударю служить в уланськім наборі,-
Гоя, золотая, гоя з вітром д горі!
А як ти ся здане, що голубчик гуде,
Станеш, золотая,- то мій любчик буде.
В него коник карий, зброя, як позлітка,-
Падь му на серденько, як рожева квітка.
А як спить він, може,- прошу не збудити;
А як вбили,- боже! - личенько накрити».
Гуцулка 31
Ой на снігу, на морозі бриндушечка сина,-
Отак і я, люди добрі, собі сиротина.
Та коби ж то сиротина без роду, без роду,
Але ж бо то гвер цісарський сушить мою вроду.
Ох гвере ж ти, карабіне! та як я бідую!
Хіба озьму три набої та й тя наладую;
Та як наб’ю, наладую, та й стрілю, та й стрілю,
Щоби кулі засвистали на славнім Підгір’ю!
Ой свиснули карабіни, ой свиснули ясні,
Аж учули в місті Львові легіники красні.
Ой слухайте, легіники: я гину, ой гину!
Не дайте ми загибати,- я вас не покину.
Не знаю
Вернулася весна красна
До нас у гостину,
Принесла нам від боженька
І ружу, й калину;
Вернулася й зазуленька,
Вернули й соколи,
Лиш братчик мій не вернеся
Ніколи, ніколи.
Не верне ся товариш мій -
В глибокій могилі!
Ох, дайте ж ми, камратчики,
Подайте ми, милі,
Подайте ми з-за лужечка
Флояру кручену,
Най піду я на кладбище
До брата в гостину.
Ой піду я на кладбище,
Де братчика маю,
Та й стану му у зголовах,
Заграю-заграю!
Заграю му я Добуша,
Заграю і рути,
Заграю все, що де любив,-
Ци буде він чути?
Не чує він, не чує він!
Най з богом спочине,
А я єму граватиму
Щоднини, щоднини.
А чо ж бо я граватоньки
Не маю, не маю!?
А хто мені граватиме? -
Не знаю, не знаю.
Сему-тому, хто цураєсь свого дому
Та чого ж ти так раненько
Коника сідлаєш?
Вже ж не інак, пане-брате,-
Їхати гадаєш…
Їдь си, брате, їдь си, милий,
Знаю твою гадку:
Ти гадаєш покидати
Ріднесеньку матку,
А самому требувати
На сторонські люде;
Лиш не знаю, пане-брате,
Чи ти жаль не буде.
Бо то в нас лиш подорожній
Проситься до хати,
В нас лиш ходя за ворота
Гостя зустрічати.
А на тії-то стороні
Хіба тя зустрічуть?
Лиш мене би запитати,
Як они калічуть,
А ніхто тебе не вийде
І оборонити;
Ти би плакав - а тут ні з ким
Навіть затужити.
Бо то в нас лиш, на Вкраїні,
Ще зазульки чути;
На стороні, пане-брате,
Вже єї не буде.
Бо то в нас лиш, на Вкраїні.
Тепле сонце гріє,
Де не станеш, де не глянеш.
Всьо щебече, піє.
Ох, та піє, брате, піє,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поетичні твори, Федькович Юрій», після закриття браузера.