Читати книгу - "Стара хвороба"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але й далі, попри всі старання музикантів джаз-банду, які, промучившись у дорозі майже дев’ять годин і ще як слід не оговтавшись, зіграли три фокстроти підряд, це не розворушило активності запрошених.
Якась висока дівчина раптом надумала перейти майданчик з одного кінця на інший. Усі присутні припустили, що вона збирається танцювати, і зааплодували. Сердешна дівчина як не своїми ногами ледве перейшла той злощасний майданчик для танців, зникла з очей і більше вже не показувалася.
Нарешті кілька чоловік на превелику силу витягнули на світ Божий молодого й молоду. Зрештою, вони могли й не танцювати, вибір залишався за ними, але молодята, як господарі дому, були змушені це зробити. Здавалося, що цим бідолахам легше було на круту гору злізти, ніж вийти перед люди, але ж це входило до весільних урочистостей, то вже мусили покірно нести свій хрест. І хоч як тяжко їм було, нарешті вони таки вийшли непевною ходою на танцпол.
І другий, і третій танець великого успіху так само не мали. Видно було, як члени комітету зібралися докупи і стоячи радяться, очевидно, готуючись до загальної примусової танцювальної мобілізації.
Кілька молодих людей у смокінгах, які раніше виконували обов’язки церемоніймейстерів, виступили наперед натовпу як головні кандидати на роль кавалерів. Та тільки-но вони почали підходити до столиків, зчинявся такий рейвах, що недалеко було й до справжнього скандалу. Тож бідолахи не наважилися навіть повернутися на свої місця і зникли в юрбі.
Фікрі-бей владнав усе з ліхтарями, а потім десь запропав. На майданчику ж з’явився аж тоді, як заграв джазовий оркестр. Тепер він був одягнений у смокінг, з кишень котрого стирчало дві найбільш неймовірні з шовкових хусток, які тільки можна було знайти в його магазині. Саме він був зараз найелегантніше вбраним кавалером. Стало зрозуміло, що своєю партнеркою він має намір вибрати мене. Та в цьому й не було нічого дивного, адже ми разом працювали в комітеті.
Я чекала, щоб він підійшов, намірившись дати йому невеликий урок. Але він чомусь знічено почувався на очах у батька і чекав запрошення від нас. А тим часом усе походжав околяса і лише один раз, підвівши брову, стрельнув у мене своїми очима — загравав… Помітивши, що на мене не діють його славнозвісні погляди, він почав видавати свої жартики так, щоб я могла їх почути. Здається, він уже був близький до того, щоб почати читати газелі, хоча це було останнє, що лишалося в його арсеналі зваб для місцевих красунь. Але навколишній гамір вочевидь не сприяв його ораторському успіху, тож він, упіймавши облизня, змушений був піти геть.
Тут мешкають мати з дочкою. Вони зі Стамбула. Мати — кравчиня. У них свій будинок, вона працює там у кімнатці, яку вони переобладнали під ательє, і шиє моделі жіночих суконь, зразки яких вивішує за шибками вікна від вулиці.
Її донька, яку тут усі називають Хіджран,[29] у прямому розумінні цього слова дівка геть шалапутна. Хоча їй уже далеко не двадцять років, одягається вона, як дитина, з ранку до ночі вештається вулицями у вилинялій подертій спідниці. У неї широкі стегна, ноги криві, як ті глечики, а на ногах стоптані черевики зі збитими підборами.
У містечку про неї хто каже, нібито вона соромітниця, хто — що несповна розуму, словом, не всі дома в дівки. Вона огризається на молодих людей, коли ті починають до неї чіплятися: „Чого роти пороззявляли? Я зі Стамбула. Ви тут вилупилися, гадаєте, раз дівчина у відкритому одязі ходить… Та не для вашого коня паша. Я поводжуся як чоловік. Ну ж бо, хто не вірить — давай, перевір!“ Але попри такі розмови вона з кількома зі знайомих чоловіків час від часу нема-нема та й чкурне до лісу, що відразу за містом. У такі дні можна чути, як волає кравчиня, вибігаючи з дому в пошуках своєї дочки: „Та де ж тебе знову носить нечиста? Ох, таки станеться що-небудь із цією шалапутною дитиною!“
На засіданні комітету якось згадали про матір і дочку. Міський голова нахмурив брови, ніби йшлося про щось надзвичайно важливе, і сказав: „Ми, звичайно, не можемо перешкодити їм з’явитися на бал. Але існує загроза, що ця божевільна дівка може викинути якогось коника на балу і тим самим зіпсує репутацію меджлісу. Найкраще було б, аби вона зовсім не показувалася, або хоча б не танцювала“. Члени комітету одноголосно пристали на цю пропозицію.
Проте дам цього вечора можна було перелічити на пальцях, а тому необхідність бойкоту щодо Хіджран відпала сама собою. Молоді люди в смокінгах шикувалися в чергу, щоб тільки потанцювати з нею. Одного разу Фікрі-бей навіть запросив до танцю її матір. Але кравчиня змогла станцювати не більше двох кіл. Бідолаха все збивалася з такту, а до всього ще зламала каблук і тому була змушена, вся тремтячи, сісти на місце.
Спеціально для цієї ночі комітет організував стіл із закусками. Буфет розташовувався в кутку саду, в будові на кшталт кав’ярні. Ближче до півночі гостей планувалося відводити туди групами і пригощати морозивом та лимонадом.
Тиснява зірвала й цей номер програми. Опівночі всі знеможені спрагою присутні в саду з’юрмилися перед буфетом, адже ніхто не знав, чи зможе він увійти назад, якщо з якихось причин вийде на вулицю. Всі так штовхалися, що невдовзі співробітники муніципалітету, які обслуговували гостей у буфеті, змушені були зачинити віконниці. Видовище було жахливе. Мені згадалося, що подібне стовпотворіння я бачила під час Світової війни перед пекарнею, де за картками роздавали хліб.
Крізь музику долинали голоси: „Та що ж це ми в Курбелі,[30] чи що? Це ж вода… Дайте попити, заради Аллаха“.
Поруч з нашим столиком бідкався старий у шароварах, що протиснувся з натовпу: „Ех, як же я не зметикував… Принести б заздалегідь два бідони води. Ох, та це ж по сорок пара[31] купу б грошей заробив…“
Міський голова оперативно вжив заходів для угамування спраги і взяв на себе роль себілджі.[32] Він звелів приносити воду у відрах, бляшаному посуді та глеках, а сам — у блискучому фраку з кокардами на комірі, — став на дверях і почав роздавати воду біля питного фонтанчика.
Коли криза з водою трохи стихла, чиновники з муніципалітету почали розносити на тацях морозиво на привілейовані столики. Свою і батьківську частину частування я віддала діткам
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стара хвороба», після закриття браузера.