Читати книгу - "Невипадково, Стейсі Браун"

Коли я сіла на своє робоче місце, то в першу чергу почала готувати матеріал для наради. Кожну суботу у нас була нарада, на якій ми планували випуск журналу. Він виходив щотижня в п’ятницю, тож до цього моменту все повинно було бути готовим. У нас було декілька днів для того, щоб підготувати весь матеріал та відправити до типографії. Останнім часом я працювала багато, й намагалась весь свій вільний час присвячувати роботі. Оскільки матеріалу в мене було багато, тож головному редактору залишалось лише вибрати про що ми будемо писати наступного тижня. Напевно, якби мені була б потрібна відпустка, то зараз був би найвдаліший час, адже я приготувала стільки статей, що їх вистачить на декілька випусків журналу. Але зараз відпустка – це найменше чого я хотіла, адже робота рятувала мене від самотності й думок про колишнього. Робота була моїм рятувальним жилетом з цього виру спогадів по імені Джош.

Зібравши всі свої нотатки, я пішла до конференц-зали. Декілька моїх колег вже сиділи там, очима я знайшла серед них Сем й сіла поруч з нею. Поки ми чекали головного редактора, у всіх був час потеревенити та поспілкуватись про щось своє.

Сем сиділа засмучена та намагалась щось знайти серед величезної кількості своїх невеличких папірців.

- Ти що, образилась на те, що я тобі нічого не розповіла про побачення? – я думала, що була головною причиною її смутку.

- Що? – моє питання змусило її відволіктись від папірців, - Ааа, ні! Ти що! Просто… у мене взагалі немає матеріалу для Евелін.

Евелін була головним редактором журналу. Саме вона давала завдання, схвалювала чи відхиляла статті до друку. Вона була досить доброзичливою жінкою, завжди готовою піти назустріч. Але в той самий час вона була відповідальним та вимогливим керівником. До своєї роботи вона підходила серйозно та відповідально. І сказати їй, що твоя колонка не готова – означало працювати під її пильним наглядом весь тиждень, а це, як правило, заважає творчості думки в написанні статі.

- Зовсім нічого? – сподіваючись, що в неї залишився хоча б якийсь старий матеріал, запитала я у подруги.

- У мене є деякі чернетки, але вони настільки сирі, що я не впевнена… ніякої сенсації, ніяких гучних новин…

В цей момент двері конференц-зали відчинились й в них ввійшла висока стильна жінка. ЇЇ постава та погляд були настільки впевненими та випромінювали владу, що вона привертала увагу всіх навколо. Вона зупинилась в центрі кімнати й привіталась з усіма, лише трохи оголивши свою посмішку. Вона ніколи не сідала за стіл, а слухала доповіді всіх журналістів стоячи. Можливо це був один з її методів показати хто тут головний. Але ця її звичка нікого не бентежила, тому що в спілкуванні зі своїми підлеглими вона надавала перевагу дружньому тону, й ніколи не показувала свого зверхнього ставлення до інших.

Вона ввійшла до кабінету, недбало кинула сумочку на свій стілець і лише потім звернула увагу на всіх присутніх:

- Доброго ранку… хоча добрим його важко назвати… - вона збентежено оглядала кожного в кабінеті, і по її виразу обличчя було зрозуміло, що вона принесла недобрі новини, - у мене зараз була розмова з генеральним… рейтинги падають, як результат - продажі також. Нам треба терміново придумати як повернути старого та привернути увагу нового читача. Цей тиждень ми шукаємо найсенсаційніші новини, лише топ-теми. Сьогодні до кінця робочого дня я чекаю від кожної з вас ідеї та плани.

Вона різко повернулась до моєї подруги й промовила:

- Сем, - від неочікуваності моя подруга підскочила на місці, - залиш поки все над чим зараз працюєш. Сьогодні ти йдеш на благодійний бал. Там будуть всі впливові люди міста, і я хочу щоб твої очі та вуха були всюди. Пресу пустять лише на прес-конференцію, а сам бал відбудеться без журналістських очей. Тому для всіх ти будеш лише гостею, тож ніяких інтерв’ю, але не забувай і про роботу. До речі, я дістала для тебе два запрошення тому можеш взяти ще когось з наших дівчат собі в підмогу.

Сем відірвала свій погляд від Евелін й посміхнувшись подивилась на мене. Було зрозуміло і без слів, що вона хоче піти туди зі мною. До того ж, в офісі за нами закріпилась репутація затятих подруг, тому бажання Сем не здивувало нікого.

- Ну звичайно, хто ж ще, - театрально відводячи очі промовила Евелін, - але, любі мої, не забувайте навіщо ви туди йдете! Мені потрібна сенсація!

- Не турбуйся, Евелін, ми її зробимо! – запевнила подруга.

Евелін кивнула й продовжила роздавати вказівки всім іншим. Так пройшло ще хвилин п'ятнадцять після чого нарада була закінчена і всі почали повертатись на свої робочі місця. Я трохи засмутилась, адже не мала наміру кудись йти сьогодні ввечері. Я ще не оговталась від вчорашніх подій, і була б не проти провести цей вечір зі стаканчиком морозива та романтичною комедією.

- Ти не проти? – сором’язливо запитала мене Сем, - чи у тебе були плани на вечір?

- Так, я хотіла зробити цей вечір домашнім та сльозливо-мелодрамним, а тепер доведеться йти з тобою на цей нудний бал та шукати матеріал для твоєї статі, - я жартома зробила вигляд, що образилась на неї.

- Серйозно? Ти хочеш провести вечір суботи вдома? Подруго, з тобою щось не те!

В цей момент до нас підійшла Евелін:

- Дівчата, бал буде проходити з урахуванням певного дрес-коду – лише довгі вечірні сукні! Сем, ніяких брюк! – вона серйозно подивилась на мою подругу, - І ще… це бал-маскарад, тому вам знадобляться маски…