Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Мадам, якщо можете підказати, що тут вдіяти, ми залюбки підкоримося.
Кілька людей захихотіли, і жінка буркнула:
— Такі розумаки ті копи.
З другого боку аварії повільно під’їхав евакуатор з яскравим бурштиновим проблисковим маячком на даху. Водій використовував наразі незайнятий відрізок дороги, де за звичайних обставин була б зустрічна смуга руху. Він спинився та вискочив назовні, невпевнено похитуючи головою, коли побачив розмір та розташування вантажівки.
Джо Патроні проштовхнувся вперед. Він пахкав своєю сигарою, яка під поривами вітру сяяла червоним, й різко тицьнув поліцейського в плече.
— Слухай, синку, ви евакуатором ту фуру ніколи з місця не зрушите. То як прив’язати синицю до цеглини.
Поліцейський обернувся.
— Містере, обережніше, тут навколо розлитий бензин. Вам краще загасити сигару.
Патроні проігнорував вказівку, як завжди ігнорував майже всі вимоги щодо куріння. Він махнув сигарою в бік перевернутої вантажівки.
— Більше того, синку, ви просто витрачатимете час, і мій, і свій, і всіх навколо, якщо будете намагатися перевернути ту сміттярку на колеса. Її треба забрати геть, щоб автомобілі могли рухатися, і для цього потрібно ще два евакуатори — один, щоб з цього боку пхав, а два тягнули отам. — Він почав ходити туди-сюди, освітлюючи електричним ліхтарем фуру з різних боків. Як завжди, обмірковуючи проблему, він цілком у неї занурювався. Джо знову махнув сигарою. — Ті два евакуатори треба причепити у трьох точках. Спочатку вони дуже швидко потягнуть кабіну. Так ми випрямимо кабіну з причепом. Інший евакуатор…
— Секунду, — заговорив поліцейський штату. Він гукнув одного зі своїх напарників. — Генку, тут якийсь мужик, здається, знає, про що говорить.
Після десяти хвилин спільної з поліцейськими роботи Джо Патроні фактично взяв керівництво на себе. Він порадив по радіозв’язку викликали два додаткові евакуатори. Очікуючи їх прибуття, водій першого, за вказівками Патроні, чіпляв ланцюги до мостів перекинутої вантажівки. Ситуація наразі перейшла в продуктивне русло, де всі бажали якнайшвидше з усім розібратися — а це було фірмовою фішкою всіх справ, до яких долучався енергійний начальник служби техобслуговування «ТВЕ».
Сам Патроні кілька разів з тривогою пригадував, чому він взагалі тут опинився вночі, й те, що він уже суттєво запізнився в аеропорт. Проте він розрахував, що як тільки-но допоможе розчистити заблоковане шосе, то зможе швидко дістатися до роботи. Очевидно, що його авто, як і будь-яке інше, нікуди не подінеться, поки перевернуту вантажівку не заберуть геть з дороги. Повернутися назад та спробувати об’їзний шлях було абсолютно неможливо, оскільки позаду вже нагромадилися автівки, й ця черга вже витягнулася — як запевнила його поліція — на кілька миль.
Джо Патроні повернувся до машини та скористався радіотелефоном, який встановив собі за порадою роботодавця й за який компанія щомісяця сплачувала рахунки. Він зателефонував у службу технічного обслуговування авіакомпанії, щоб повідомити про затримку, і натомість дістав повідомлення від Мела Бейкерсфелда про термінову необхідність розчистити та підготувати до роботи смугу три-нуль.
Джо Патроні передав кілька інструкцій по телефону, та усвідомлював, що найважливіше самому бути на льотному полі, чим швидше, тим краще.
Коли він удруге вийшов з «б’юїка», лапатий сніг і далі падав. Обходячи замети, що утворилися навколо ряду автомобілів, він підтюпцем повернувся до місця аварії та з полегшенням побачив, що перший з двох додаткових евакуаторів уже прибув.
5
Ліфт, до якого Мел Бейкерсфелд увійшов після того, як покинув Таню, спустився в підвал терміналу. Його службовий автомобіль — гірчично-жовтий та оснащений радіоприймачем — стояв на привілейованому паркомісці поблизу.
Мел виїхав з паркінгу, зіткнувшись із бурею там, де вихід з будівлі виводив на перон, до місця стоянки літаків. Коли він покинув укриття терміналу, вітер, вкупі з бурхливим снігом, почали люто битися об лобове скло автомобіля. Щітки склоочисників гарячково шарпалися туди-сюди, проте марно. В щілину опущеного скла ввірвався порив крижаного повітря та снігу. Мел миттю підняв його. Перехід з теплого затишного терміналу до жорсткої ночі надворі вражав.
Просто перед ним стояли літаки, припарковані біля телетрапів. Крізь шквали снігу, які розносив вітер, що ляскав та закручувався навколо будівель терміналу, Мел бачив освітлені інтер’єри кількох літаків з пасажирами. Очевидно, кілька рейсів уже були готовими до зльоту. Вони очікували дозволу з вежі на запуск двигунів, а ця тривала затримка була спричинена блокуванням на смузі три-нуль. Далі на льотному полі та злітно-посадкових смугах він ледь розрізняв розмиті обриси й навігаційні вогні інших літаків — які щойно прибули та ще не встигли вимкнути двигуни. Вони перебували в зоні очікування, яку пілоти називали штрафмайданчиком, звідки виїдуть, тільки-но з’явиться вільне місце на стоянках біля телетрапів. Безсумнівно, та ж ситуація була на семи інших майданчиках для літаків, розташованих навколо терміналу.
Радіоприймач двостороннього зв’язку в машині Мела, налаштований на частоту диспетчерського пункту руління, зненацька ожив.
— «Істерн36-сімнадцять», я «Лінкольн-вежа», — звучно вимовив диспетчер, — дозволяю зайняти ЗПС два-п’ять для зльоту. Змініть частоту для отримання дозволу на вихід із зони аеродрому.
Вибух радіошуму.
— Я «Істерн-сімнадцять». Вас зрозумів.
Роздратовано проскреготів сильніший голос:
— «Лінкольн-руління», я «Пен Американ37-п’ятдесят чотири», виконую рух із зовнішньої руліжної доріжки на ЗПС два-п’ять. Попереду приватна «Cессна»38 — двомоторна черепаха. Стою на гальмах позаду.
— «Пен Американ-п’ятдесят чотири», очікуйте. — Коротенька пауза, тоді знову голос диспетчера: — «Сессна-сім-три», позивний «Метро», я «Лінкольн-руління». На підході до перехрестя руліжних доріжок руліть вправо й зупиніться та пропустіть «Пен Американ».
Несподівано відповів приємний жіночий голос:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеропорт, Артур Хейлі», після закриття браузера.