Читати книгу - "Університет Блага, Несвятий революціонер"

Успенський вже закрив за собою двері, проте не на ключ. Від адреналіну, що кипів у крові Алли, вона швидко прокинулась та наблизилась до побитого вікна. Після прочитаного, жінка зомліла від страху, впавши за сантиметр біля уламків. У далені від будинку замиготіли фари чорної, немов кінь Апокаліпсису, Волги. Двигун завівся. Костя помітив це, але особливого значення цьому не надав. Він біг за тим силуетом десь хвилин 10, який потім окажеться Авдієм, його ж студентом, якого щодня він бачив на парах. Наблизившись до нього та загнавши у глухий кут, Успенський получив сильний удар кулаком прямо по носу, але колишній боксер з легкістю витримав удар та наніс ще сильніший в печінку – у відповідь. Авдій впав.

-Ти…? Ти ж мій студент. Авдій Лемішин. – спантеличеним голосом говорив Костя. – Навіщо? Просто скажи навіщо.

-Вони мене змусили.

-Хто вони?

-Ті хто тебе завербував, Авілове Ростиславе Микитовичу.

І тут, той хто секунду назад був Костянтином різко зомлів. Колишній садист, військовослужбовець, каторжник та головоріз – ось ким насправді був Костянтин. Ростислав «Різак» Авілов – найжорстокіший військовий у 103 батальйоні «Череп», який воював у жаркій країні. Своїми руками розчленовував та убивав «ворогів», які потрапляли до нього в полон. Ідейний та вірний Партії комуніст йшов разом зі своїм батальйоном, не помічаючи тиску, з боку «ворогів», святкуючи кожний пройдений кілометр території, який вони звільняли від терористів, що зазіхнули на землі Союзу. І ось стоячи на перевалі, у селі, де мешкало 50 людей, він розмірковував, а чи дійсно це все так, чи дійсно його криваві руки боряться за честь і славу Партії та його Батьківщині. Поки його побратими колом гвалтували мешканку села, Авілов сидів на лавочці, тихо курив сигарету.

-Почему вы пришли к нам, почему, солдат?

-А как вы думаете, мы вас от террористов спасаем, дед.

-Солдат, дай закурить.

-Держи, только потом смотри, чтобы вместо сигареты у тебя не была пуля в зубах.

- Вот такие вы, идейные. Вы воюете из - за чего? Из- за того, что обезумевший мелкий засранец, который сидит там на верхушке, сказал вам что тут террористы и вы пришли сюда без раздумий: «как и почему», вы ж отдали и долг, и честь, и присягу на то, что будете защищать не свою родину, солдат, а жопу того, кто вас на убой отправил. Солдат, если б вы действительно защищали свою родину, вы бы первыми шли стрелять через границы? Или вы действительно настолько глупы, что не видите, что делаете геноцид. Нет, вы не глупые, просто идейные. Вами манипулируют сверху, а вы умираете ни за что. Наши простые люди, чьи - то сыновья, чьи - то мужья, чьи - то отцы , те кого вы считаете террористами, только защищаются от вас. Только мы почали жить и идти в будущее, так сразу ваш генсек начал по нам стрелять. Солдат, я не учу тебя жизни, я не читаю тебе морали, только посмотри на свои красные руки, которыми ты потом обнимешь свою маму, которая так же ждет своего сына, тоесть тебя, солдат, с никому нахер не нужной войны. И я прошу тебя, солдат, если ты не вправе изменить настрой своей группы, пожалуйста, измени настрой у себя в голове, пока еще это возможно вбереги свою душу, пока душу нашей Асветии сквернят твои люди там в сарае. – докурив сигарету дідусь і пішов

Ростислав і дійсно задумався над тим, що йому тільки що сказав цей чоловік. Він воює ні за що, але всі його руки тепер не відмити. Його душа повністю почорніла, але він сам в праві все виправити. Подивившись на свої руки,  він бачив трупи жінок, чоловік, яких же сам жорстоко, по – звірячи убивав, відсікаючи мачете кінцівки, чи підриваючи їх на міні. Взявши гранату, «Різак» пішов у сарай. Відчинивши двері, все що він бачив це замотаний рот Асветії, яка повернулась до нього. Жінка плакала кров’ю, поки її гвалтував колишній друг Авілова.

-А, «Резак» пришел. Что, брат, захотел тельце молоденькое? – Засміявся Григір.

Ростислав зірвав чеку.

-Ростик, ты чего… - Григір замовк, як і замовкли 15 людей із його групи.

-Мы террористы, Гриш, и пусть нам гореть в аду. – Ростислав кинув гранату під ноги Григіру, а сам встиг вибігти із сараю. Перед підривом, коли Авілов саме мав зірвати чеку, він побачив бочку із пальним на даху сараю.

Вибух не залишив нікого у живих. Асветія помирала у муках, як і жила останню годину. Дивлячись на вогонь Ростислав краєм ока побачив силует дідуся, який розчинився потім у повітрі. З ним весь цей час говорила його совість. Дві ночі Авілов тікав до кордону, поки на третій день його не оголосили у розшук, як зрадника Батьківщини. І ось блага ціль, йому залишилось сто метрів, аби перейти кордон, але тут у одягу цивільних на чорній Волзі, його зустріло двоє, після чого тихо під загрозою смерті, затовкли в машину. Так і Ростислав познайомився із Лаврентієм та Берієм, які після цього завербували його під тиском того, що або він працює і його апелюють, або зараз же його передають у руки його колишнім побратимам, які робитимуть з ним все що хочуть. Так і з’явився він, під фальшивими документами, Успенський Костянтин Михайлович, який за освітою психолог, якого кинули працювати в університет Блага, у якому мав писати доноси або особисто убивати студентів, які проговорювались про те, що належать до «Опору». При чому Ростислав обрав сам цю спеціальність, коли Лаврентій запитав його, де він хоче працювати на благо Комунізму, так як Авілов вивчав психологію з 14 років. І ось він апельований під новим іменем, але нове ім’я не змінює твоє минуле. І якщо ти вже зневірився вперше у Комунізмі, у Партії, то ти зрадиш її вдруге, саме що й зробив нині Ростислав

-Лаврентій… - тихо сказав Ростислав.

Авдій важко віддихувався, але все ж зміг показати пальцем. Він стояв позаду нього із зарядженим пістолетом «Гроза» і чекав моменту, коли Ростислав розвернеться.

-Так легко ти вдруге зрадив свою ж Батьківщину, ти зрадив КОМУНІЗМ, Ростиславе! Так паскудно ти сам злизався з тим самим «Опором». Я не запитую чому, я не здивований, але що тебе знову спонукало до цього?