Читати книгу - "Університет Блага, Несвятий революціонер"

-Моє минуле, Лаврентію, ти мав це розуміти, що під іншим іменем, я іншою людиною не стану, і якщо це трапилось раз, трапиться вдруге. – «Вибух». – Ось результат моїх справ. – усміхнувся перед обличчям смерті Авілов.

Лаврентій лише тихо та мовчки покурював сигарету. Підірвали квартиру майора відділку по боротьбі із корупцією, у його квартирі. Страшного крадія та каторжника, хорошого товариша Лаврентія

-Що ж око за око.

-Про що ти? Убий вже мене, Грицену, чого чекаєш.

-Для тебе готове місце у тихому будинку, де знаходиться Йосип, твій колишній побратим. А зараз Берій чемно передає «привіт» твоїй дружині. – Лаврентій показав цифру 4. Ростислав закричав, він знав усі 5 команд Грицена. Скориставшись моментом, Авдій ударом скляної пляшки вирубив Авілова.

(За 15 хвилин до цього)

До Алли швидко надійшла свідомість, ніби відчуваючи щось жахливе, що ось-ось наближеться. Подивившись у дзеркало на її голові був злегка видний поріз, який ледь – ледь кровоточив. Скрізь було вимкнене світло і жінка повільно йдучи на кухню, навіть не побачила стоячого в коридорі Берія. Квартира зачиненою не була. «Гроза» сьогодні вразила ціль, тихо і мітко. Мертве тіло Алли впало на підлогу, а червона ріка, крізь гирло, вилилась на підлогу.

Після цього Лаврентій знешкодив повністю всю інформацію про Ростислава, все ж це не важко зробити, коли людина прожила життя під не своїм іменем. Ректор університету лише тихо усім повідомив, що Костянтин Михайлович звільнився, після чого спалив усю його документацію, за наказом Лаврентія.  Лише думка про викладача психології тихо гуляла залами та коридорами університету.

На цій фінальній ноті «Вересень» закінчив виставу і тоді вже аж вийшов «Жовтень»

2.

Авдій зайшов в кімнату до тітки, яка невиліковно захворіла на рак щитовидної ще рік тому, але діагноз був поставлений занадто пізно, тому лікарі прогнозували, що вона проживе максимум 4-5 місяців . За два тижні її тіло майже повністю зсохло, так як їсти жінка нічого не могла. Вогонь ще горів у її серці, але того полум’я не вистачало, щоб тримати світло та тепло у всьому організмі. З часом Катерина марила або говорила дикі речі, які не зв’язані були ні з чим, про що знав Лемішин, проте юнак швидко навчився розрізняти, коли вона свідомо щось говорить, а коли ні. Тітку викривали її очі: коли вона марила, то погляд у неї був скляний та мертвий, а коли ні, то все відбувалось зовсім навпаки.

-Авдий, мальчик мой… Прости меня за все, что я тебе сделала, я любила тебя, но в то же время ненавидела. Ты копия Федора, поэтому я мстила тебе, за то что он выбрал Лариску, но я тебя очень сильно любила. Когда родители оставляли тебя со мной, я как бы ставала такой желанной для себя мамой, которой никогда не могла стать. Ты был для меня роднее – родного и сейчас есть. Прости дуру старую и такую уже никчемную. Ты не бросил меня, сынишка, когда я от так захворала, но я бережу от тебя страшную тайну, и поверь мне, когда я почуствую, что умру, я тебе сразу же расскажу.

-Я не тримаю на тебе зла, Катю, і нехай ти житимеш довго, щоб ніякі більше страшні таємниці або погані звістки з нами більше не траплялись. Ти подивись, як усе змінилось, коли до нас завітав «Вересень», неначе ми стали жертвами розкриття скриньки Пандори.

-Все это не напрасно, Лемко, и нам суждено так: либо мы переживем и станем сильными, либо мы все окажемся в гробу, такая тяжкая доля у нашей семьи. И кой тому раку сучьему, я буду жить еще десятилетиями, а не умру завтра в собственной мочи. Когда лежишь на пучине смерти, вспоминаешь все обиды на которые ты потратил время вместо того чтобы любить, и понимаешь, что прожил жизнь зря. Прости меня еще раз, мальчик мой.

Авдій вперше за довгий час посміхнувся власній тітці. Він обняв її, після чого Катерина заплакала, її племінник ніколи до цього такого не робив.

-Сьогодні місяць, як Антоніна втратила руку, її виперли зі школи за те що вона виродок безрукий, не обличчя Союзу. Катю, невже у іншому світі так над дітьми вчиняють? Її ні одна школа не бере на навчання, відмовляючи одним і тим же реченням : «Вибачте, вашій сестрі не місце у нашому закладі». Виродки комуністичні, ненавиджу цих тварюк, партія руйнує все. Це дійде до того, що ПАРТІЯ ЗРУЙНУЄ САМА СЕБЕ!

-Что ты говоришь, отец? Не узнаешь? Это твой внук вырос. Да, представь, себе, «ха-ха», пап, как же мне тебя не хватает… Я все еще твоя любимая Катюша? Ну что ты, отец, со мной все хорошо. Отец, отец…ОТЕЦ! – Катерина різко закричала на всю квартиру.

-Тітку, Катю, агов!

-Что случилось, племяш, я просто уснула, у меня нету сил, ты ведь знаешь.

-Ти закричала, мабуть, жахіття приснилось

-Все может быть. Ты мне что-то рассказывал?

-Ні, відпочивай, Катерино, скоро навідаюсь.

Авдій чітко бачив її пусті очі, коли вона знову марила та говорила сама із собою. Катерина аж ніяк не спала, була ніби у трансі. Хлопець пішов на кухню, де у спокої налив собі каву. Це була єдина хвилина тиші, яка дісталась йому за всі ці дні, які він проживав. Катерина спить, а Антоніна тихо читала книжку у своїй кімнаті. Лемко поглянув у вікно – навпроти його квартири, біля майданчику стояв Грицен, сам один, без Берія, одягнений у похідний одяг, окуляри він все так же не знімав, у сірій курточці, чорних джинсах та чорних кедах. Лаврентій побачив Лемішина у вікнині після чого капітан характерним жестом: підняттям передпліччям до себе, покликав студента до себе. Авдій очікував цього, очікував, поки під його вікном вже з’являться він або вони: чим швидше студент виконає всі завдання від них, тим швидше хлопець відчуватиме те, що знаходитиметься у безпеці.

Швидко накинувши свої речі, Лемко вибіг на вулицю. Коли там стояв капітан, жодної душі на дворі не було… Навіть тварини навколо не пробігали. Атмосфера від цих двох завжди була гнітючою, а подеколи і смертельною.

-Так-так, Авдію, я прийшов до тебе з подарунком, адже ти, «героє», заслуговуєш бодай на це. Враховуючи те, що твоя тітка вже не спроможна навіть крихту хліба з підлоги підняти, не то що працювати, ми беремо контроль опіки на себе. Її не позбавлять прав опікуна, і Антоніну не чіпатимуть та у дитбудинок не заберуть. Партія не забуває своїх героїв, хлопче, пам’ятай про це!