Читати книгу - "Подарована Асмодею, Іванна Желізна"

— І знову ви тут.

— А ти знову не рада мене бачити, — на диво на обличчі Асмодея немає ні краплі злості. Навпаки, він мені посміхається. — Чому так?

— Бо я не знаю, що від вас очікувати. 

Третя зустріч не така страшна, як перші дві. Сьогодні я навіть дозволяю собі крадькома роздивитися чоловіка. Чорні штани, червона оксамитова сорочка і золотий годинник на руці. Цей чоловік виглядав як типовий мафіозі з фільмів. Для антуражу ще не вистачає шкіряних рукавиць та довгого пальта. 

— Мені здається, що я вже тобі казав не боятися мене, маленька. Ніхто тебе і пальцем не торкнеться поки ти цього не захочеш. До речі, у мене для тебе маленький презент.

Асмодей встає з ліжка і йде до столу, на якому лежить рожева коробка. Я й не одразу її помітила. Та коли мені її простягають я починаю дещо розуміти. 

— Тобто ви вирішили купити мою згоду подарунками? Думаєте задобрити мене, щоб я самостійно розсунула перед вами ноги? — очі Асмодея темнішають. На мить мені стає страшно від усвідомлення того, що і кому я щойно бовкнула. 

— Дурне дівча…, — важко видихає він. 

— Може я й виросла в інтернаті, де нічого не мала, але не думайте, що я буду продаватися за якісь подачки. 

Я чекаю, щоб Асмодей хоч щось відповів на мої слова, але він мовчки відкриває коробку, в якій лежить полуниця в шоколаді. Чоловік бере одразу дві. Одну ставить собі до рота, іншу протягує мені. У горлі встає клубок. Замість того, щоб забрати ягоду і подякувати, я ганебно починаю плакати. 

— Якщо для тебе квіти та полуниця – подачки, то я справді співчуваю тобі, маленька. Бо для мене це простий прояв уваги, який не спонукає тебе ні до чого. 

— А телефон? 

— Банальна можливість бути на зв’язку. До речі, я розраховував отримати від тебе смс у знак подяки. 

Я навіть не подумала про такий жест…

— Послухай мене, маленька, якби мені щось від тебе було потрібно, то я б це давно взяв. З твоєю згодою чи без неї. Бо я завжди отримую те, що хочу. 

— Тоді навіщо ви це все робите? Навіщо приїжджаєте і платите потрійну суму за якихось кілька хвилин розмов? Навіщо присилаєте подарунки й хочете бути на зв’язку? — я дійсно не могла зрозуміти, що коїться в голові цього чоловіка. 

— Не буду лукавити, ти мені сподобалася. І будь ти реальною повією, то ми б зараз не розмовляли. А так, як ти ще мале, незаймане дівча, якому не щастить з народження, я просто хочу тобі трохи полегшити життя. Вважай, що ти мені нічого не будеш винна. 

— В інтернаті нас вчили, що безплатний сир тільки в мишоловці, що в житті так просто не буває. 

— Правильно вчили, але вважай, що знайомство зі мною – це виняток з правила. 

І знову Асмодей протягує мені полуницю, яку я цього разу з вдячністю приймаю. Раніше мені не доводилося коштувати подібного, а тому солодка ягода викликає тільки посмішку. 

— Мене не буде в Штатах десь тиждень. Ти матимеш змогу трохи морально перепочити. Але коли я повернуся з Шанхаю, то хочу, щоб ти мене зустрічала з такою прекрасною посмішкою, як зараз. Зрозуміла мене, маленька? 

Серце пропускає удар від компліменту мафіозі. Мені навіть здається, що щоки покриваються рум’янцем, а це не приховується від чоловіка. І він до біса задоволений результатом. 

— То що? 

— Я зустрічатиму вас з посмішкою. Обіцяю… — вже тихіше додаю я.