Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

– «Заро», можеш транслювати вхідні дзвінки сюди?

«Зара» могла, але комп’ютер у медпункті вимагав пароль, а планшет Атріка загинув дурною смертю у боротьбі з ханаїлотісами і жалібно блищав нутрощами під столом лікарки.

– «Заро», тільки звук.

На таке, як з’ясувалося, не погоджувалися самі абоненти – їм було вкрай важливо знати, з ким вони розмовляють і чи він не перебуває під чиїмось впливом.

– «Заро», або порадь щось слушне, або замовкни. І давай ще раз: я тимчасовий капітан, мої накази пріоритетніші, ніж розпорядження медички. Відчини двері.

Електронний замок пискнув, але це мало допомогло: з того боку двері завбачливо чимось підперли.

Більшого «Зірниця» зробити не могла. Вона увімкнула режим тиші, і стало ще гірше.

Атрік знемагав від невідомості і потроху починав ненавидіти весь світ, коли ігнорування місцевої влади дало закономірний результат: вони перейшли від слів до дій і натиснули на Ноана, що разом із Адою Ліс поки залишався на борту. Інспектору теж не подобалося вимушене самітництво, проте до розмови з вищими чинами він виявляв розуміння. Його лояльність закінчилася швидко: в якусь мить Ноан прибрав підпірку, замахав табельною зброєю і зажадав, щоб в. о. відкрив шлюз, інакше на екіпаж чекає стаття за викрадення.

– Однією більше, однією менше… Налякали їжака голою… так, інспекторе, ви вгадали, чим. До речі, я поки сидів під замком, написав дуже докладну скаргу на вашу напарницю і готовий витратити пів години свого безцінного життя, щоб проілюструвати її відеодоказами. І ваші геройства із бластером записуються, знаєте? Не гарячкуйте, якщо не хочете стати персоною дня у відділі внутрішніх розслідувань. Я так сподівався, що ми потоваришуємо… І що ви поясните, чому ваша Ада напустилася на докторку Лью.

– Бо дурна.

Атрік ледь не заїхав інспектору в щелепу, але в останню мить зрозумів: це не про Матісу.

– А детальніше?

– Докторка – жінка. Розумна. Незвичайна. З… емм… з особливими вподобаннями та різноплановими контактами. Вона мала стосунок до Дослідницького центру, де розробляли «Пусю», вона була на Мебісі і не звернулася до поліції, вона активно цікавилася Садівником, вона ставила специфічні питання у спільнотах кіберпротезування… Ми відслідковуємо таке, Реббіте. І в неї божевільні очі.

– Очі? То проблема в очах?

– Саме так. Пишіть ваші скарги, Реббіте, внутрішнє розслідування буде в будь-якому разі. Тепер уже не секрет, що Аду Ліс штовхав кар’єрними сходами її чоловік. Це мало рано чи пізно закінчитися. Мені прикро, що вона продемонструвала свої детективні навички на докторці Лью. Справді прикро.

Незважаючи на протести Матіси, погрози асіанки і плач Фанні, Атрік випустив інспекторів під спекотне пообіднє сонце Імодалісу і, гордо розправивши плечі, вирушив у рубку – зустрічати неприємності віч-на-віч. Карантинні заходи лікарки – як пластир на переломі. Вони або озлоблять чиновників, або розсмішать.

– Я можу зімітувати симптоми чуми з Нтарі-Дато. – Матіса йшла поруч і сипала ідеями. – Або викликати справжню еліанську спористовіяність.

– Я можу зробити значні внутрішні пошкодження та струс мозку, – не відставала Ар Лі На.

– А я нічого не можу… – підвивала в тон їм обом Фанні. – Я марна-а… І жебрачка-а… І страшна-а…

Якщо раніше Атрік дивився новини планет, де існували гареми, з тихою заздрістю, то тепер його переповнювало співчуття. Три дбайливі жінки в обмеженому просторі – це вже нестерпно. Він боявся навіть уявити, як це – мати десять люблячих дружин. Не дивно, що середня тривалість життя в тих місцях досить низька, незважаючи на високий економічний та соціальний рівень.

У рубку ввійшли всією компанією – Матіса була впевнена, що без нагляду Атрік влаштує акт показового самогубства методом образи короля та Імодалісу, Ліна безуспішно намагалася накрутити себе до стану «справжньої» асіанки, ну а Фанні пленталася за ними хвостиком без певної мети.

– «Заро», давай найголовніше. У сенсі, Рай… Ну ти й… Краще б кіно так швидко завантажувала.

До уточнення наказу на головному екрані корабля з’явився худий спітнілий тип у позбавленому індивідуальності кабінеті. Не назвавшись, він подякував за сприяння та повідомив, що на «Каселону» зараз підніметься «людина для ґрунтовної розмови».

– А де та кришталева куля, в якій ви видивляєтесь майбутнє? – Матіса не помилилася – побачивши імодаліських чиновників Атрік, активно почав вганяти себе в труну. – Не пригадую, щоб я погоджувався когось пустити.

– У вас шлюз відкрито, – з милостивою посмішкою сказав далекий співрозмовник і витер кістляві руки об лацкани чорного піджака. – Дякуємо.

– Я зачинив шлюз! «Заро»?!

– Ви, мабуть, наказали закрити, – чиновник сяяв тихим щастям, – але це не робиться за секунду. У вас там трап трохи заблоковано живою матерією, тому бортовий комп’ютер не може виконати наказ. Які ж розумні ці сучасні машини, згодні? Життя для них понад усе.

– Живою, щоб вас перекосило, матерією?!

– Службовцями космопорту. Ваш комп’ютер дуже наполегливо просить їх піти, але ми ж обоє розуміємо, що машина не нападе на беззбройну людину.