Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Законодавчими органами штату заправляла в той час невелика купка хабарників, кляузників, політичних шахраїв і хитрунів, котрі перебували в кишені тієї чи іншої компанії. Кожен із них був виборним представником якогось міста, селища чи округу і кожен був пов’язаний, з одного боку, зі своїми виборцями, а з іншого — зі своїми господарями як у стінах законодавчих зборів штату, так і за їхніми межами. Пов’язаний саме такими путами, які зазвичай об’єднують такого штибу діячів у подібних обставинах. Ми звикли називати таких людей шахраями і пройдисвітами і гадати, що цим усе сказано. Звісно, вони і шахраї, і пройдисвіти, але анітрохи не більшою мірою, ніж, наприклад, пацюки чи тхори, які невпинно проривають собі шлях уперед і вгору. Інстинкт самозбереження, найдавніший і найпотужніший, надихає цих людців і керує їхніми вчинками.
Уявімо собі, наприклад, випадок цілком буденний. Напередодні закриття сесії сенатор Джон Саузек розмовляє віч-на-віч за дверима конференц-зали зі, скажімо, сенатором Джорджем Мейсоном Вейдом. Сенатор Саузек підморгує, бере свого шановного колегу за ґудзик жилета й присувається до нього майже впритул. На обличчі сенатора Вейда — поважного, впливового, досвідченого джентльмена, надзвичайно представницького та добропорядного на вигляд, незважаючи на черевце, що видається вперед — написані цікавість і довірливе очікування.
— Ну що, Джордже, казав я тобі чи ні, але якщо тільки у Квінсі вдасться проштовхнути цю справу з ремонтом причалів, нам із тобою також дещо перепаде, га? Так ось, Ед Трусдейл приїжджав учора в місто. (Остання фраза супроводжується виразним подморгуванням: тільки, мовляв, дивися, мовчи!) Тут п’ятсот, перелічи, будь ласка!
Пачка жовто-зелених блискучих банкнот хутко і вправно витягнута з кишені жилета сенатора Саузека. Сенатор Вейд звичним рухом лічить гроші. Схвалення, подяка, захоплення та розуміння осяюють обличчя сенатора. Погляд його наче каже: «Зовсім інша справа».
— Спасибі, Джоне. А я вже про це і забув зовсім. Які порядні люди! Якщо побачиш Еда, кланяйся йому від мене. А коли поставлять на обговорення бельвільське питання, дай мені знати.
Пан Вейд — чудовий оратор, і до його послуг нерідко вдаються, щоб налаштувати громадську думку за чи проти тих чи інших законопроектів, що підлягають обговоренню. Про саме таку можливість використання його таланту він, із властивою йому чемною люб’язністю, і нагадав. Про життя! Про невтомних діячів на ниві законодавчій! Про ненаситні людські апетити та невгамовні бажання!
Пан Саузек — спокійний, тихий, ненав’язливий чолов’яга, один із тих сільських скупердяїв і проноз, котрих великі комерційні фірми частенько вважають за потрібне брати під своє крило. І він непогано справляється зі своїм завданням — старанний і ретельний службовець. Він — не старий, не старший за сорок п’ять років, приємний і м’який у поводженні, одягається суворо і зі смаком, має необхідну в його справі витримку та холодне серце. Хода в нього легка, пружна, манери енергійні, погляд не злий і не холодний, що спокійно оцінює. Він — директор одного з окружних банків, впливовий акціонер «Залізничної компанії Іллінойсу» («З. К. І.»), таємний пайовик газети «Гералд» і вважається вельми важливою персоною в своєму окрузі, де користується великою повагою всіх сільських простаків. Однак іншої такої хитромудрої бестії не знайти в жодному зі законодавчих органів штату.
Думка використовувати Саузека зародилася у генерала Ван-Сайкла, котрий познайомився з ним ще на початку його політичної кар’єри. Вести перемовини було доручено Евері. Було відомо, що в усіх законодавчих махінаціях у Спрінґфілді, столиці штату, сенатор Саузек представляє інтереси «З. К. І.», якій належала одна з найбільших залізничних магістралей, що проходить через весь Іллінойс і сполучає Чикаґо з південними, східними і західними штатами. Компанія ця була надзвичайно стурбована подовженням своїх концесій як у Чикаґо, так і в інших містах, і в зв’язку з цим по вуха загрузла в політичних інтригах штату. За дивним збігом обставин фінансувалася ця компанія переважно нью-йоркським банкірським домом «Гекелмаєр і Готлеб». Утім, зв’язок Ковпервуда з цим банком в ті часи ще не отримав розголосу. З’явившись до Саузека, котрий був керівником Республіканської партії в сенаті, Евері запропонував йому за допомогою судді Дікеншица та Джілсона Бікела, офіційного представника «З. К. І.», взяти на себе обходження членів сенату та палати на користь якогось проекту, суть якого зводилася до того, щоб включити в адміністративну машину штату Іллінойс повноважну комісію за зразком нью-йоркської. Проект цей мав одне маленьке побічне доповнення, дуже цікаве та важливе: з моменту запровадження вищезгаданого закону в дію всі компанії, що володіють тими чи іншими концесіями, затверджувалися в своїх правах, привілеях тощо — в тому числі, безперечно, і концесії на п’ятдесят років уперед. Підставою для цього слугувало міркування, що такий радикальний захід, як організація комісії, може зачепити компанії, термін концесій яких ще не минув, і порушити їхнє мирне процвітання та
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Титан, Теодор Драйзер», після закриття браузера.