Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

Сенатор Саузек не побачив нічого поганого в такому проекті, хоча, звісно, з першого слова втямив, до чого йдеться і в чиїх інтересах усе затіяно.

— Так, так, — сказав він, не витрачаючи слів надарма. — Все зрозуміло. Ну, а що я від цього отримаю?

— Якщо все вийде, ви отримаєте п’ятдесят тисяч доларів і понад те ще по дві тисячі доларів отримає кожен, хто вважатиме за потрібне надати вам сприяння. Якщо всі ваші клопоти ні до чого не призведуть, ви отримаєте за свою працю десять тисяч доларів, за умови, звісно, що будете старатися не за страх, а за совість. Задовольняють вас такі умови?

— Цілком, — відказав сенатор Саузек.

55. Ковпервуд і губернатор штату

Законопроект про створення комісії міг би вже цієї ж сесії без особливих зусиль пройти через сенат, якби не згадана додаткова стаття, що передбачає подовження концесій і достатньо туманно обґрунтована тим, що таке нововведення в системі державних установ може створити для когось ряд труднощів. Легко здогадатися, інтереси якої групи переслідувало це доповнення. Репортери, що, мов рої мух, заповнювали зали Капітолію в Спрінґфілді, були, як завжди, напоготові і дуже скоро докопалися до суті справи. І вродить же земля таке шкідливе поріддя, як репортери! Ці ні до чого іншого не придатні пройдисвіти, котрі перебували на службі в істеричних, скандальних, ласих на всілякі сенсації та плітки і різко ворожих Ковпервудові часописів, проникали в усі щілини, вміли приступити до сенаторів і членів палати та витягати з них потрібну інофрмацію. Вони користувалися довірою губернатора та грішми конкуруючих компаній, та до того ж постачали подробицями один одного. Поширилася чутка... можливо, чиясь вигадка, фантазія, можливо, комусь щось привиділося, але ось уже сенатор Сміт шепоче новину на вухо сенаторові Джонсу або член палати Джонс — члену палати Сміту, а той поспішає поділитися отриманими новинами з Чарлі Вайтом із «Ґлоб» або з Едді Бернсом із «Демократа», а Едді, своєю чергою, сповіщає Роберта Гезліта з «Прес» або Гаррі Едмондса з «Тренскрипт»...

У результаті з’являється тривожне повідомлення в одній із цих газет. Невідомо, звідки воно взялося. Ні сенатор Сміт, ні сенатор Джонс нічого нікому не казали. Чарлі Вайт чи Едді Бернс ніяк, звісно, не могли виправдати довіру. Однак ось воно — надруковано чорним по білому, і вже піднімається ціла буря запитів, коментарів і протестів. Ніхто не знає, як таке могло статися, ніхто в цьому не винен, але тим не менш це так, і тепер боротьба вже має вестися відкрито.

Посаду губернатора штату Іллінойс у той час займав такий собі Свонсон, людина дещо незвичної зовнішності, темноволосий, худий, сухорлявий, схильний до поглиблених роздумів, унаслідок цього мав за плечима строкате та нелегке життя. Народився він у Швеції, але ще дитиною його привезли в Америку, де юнакові довелося пробивати собі дорогу в умовах крайніх злиднів. Завдяки своїй твердій, наполегливій і непохитній вдачі він, займаючи різні судові та громадські посади, придбав собі достатньо багато шанувальників серед чиказьких шведів, котрі його майже боготворили. Пан Свонсон був почергово податківцем, міським інспектором, районним прокурором, і впродовж шести чи семи років — суддею виїзного суду штату. На кожній із цих посад він виявляв прагнення бути чесним і чинити так, як вважав справедливим, чим дуже привертав до себе всі безкорисливі уми. Він і справді був чесний, любив скорботно міркувати над важкою долею нетяг і, перебуваючи на посаді районного прокурора, а потім судді штату, ухвалив кілька рішень, що зробили його дуже непопулярним серед сильних світу цього. Позови за звинуваченням великих компаній у шахрайстві або незаконне привласнення міського майна у вигляді земельних ділянок, зайнятих під залізничні колії, пристані тощо, позови про відшкодування місту збитків та інші позови такого ж ґатунку суддя Свонсон завжди вирішував на користь міста і простих людей.

Останні ж, читаючи в часописах повідомлення про його діяльність і слухаючи його виступи з найрізноманітніших приводів, проймалися до нього симпатією. Він був м’якосердий, доброзичливий, запальний, мав блискучий дар мови і справляв враження людини непересічної. А на додаток до всіх цих особливостей своєї сутності губернатор Свонсон був затятим, але боязким шанувальником жіночої статі, що, як ми знаємо, так часто притаманне непоказним, сором’язливим інтелігентним аскетам усього світу, котрі розплодилися на цій планеті на превеликий сором нашого лицемірного століття. Вони могли оббрехати в догоду святенницькій догмі свою найяскравішу мрію, найніжнішу печаль і найбільшу радість. Усе це разом узяте налаштувало проти губернатора ультраконсервативні елементи суспільства, і він уславився, як людина небезпечна.

Тим часом шляхом вдалого переміщення коштів, що були у нього, і за найсуворішої ощадливості йому вдалося зібрати достатньо вагомий капітал. Зовсім нещодавно, втім, губернатор потрапив у халепу: захопившись хмарочосами, він мав необережність вкласти майже весь свій статок в одну абияк побудовану і тому зовсім безприбуткову будівлю, що призначалася для різних установ і контор. Ця комерційна хиба загрожувала йому банкрутством. Губернатор уже почав оббивати пороги кредитних ­установ.

Протидія ворожих Ковпервудові фінансистів укупі з газетами та губернатором встановлювала потрійний бар’єр на шляху до здійснення його задумів, і взяти цей бар’єр було не так легко. Часописи, своєчасно розгадавши, кому і для чого знадобилося створювати нову комісію, поспішили довести це відкриття до відома своїх читачів. У конторах Шрайхарта, Арніла, Генда та Меррила, а також в інших центрах фінансового життя Чикаґо недовго ламали собі голови над цими новими підступами ворога і незабаром розробили не менш підступний план протидії.

— Ви тямите, куди він цілить, Хосмере? — спитав Шрайхарт Генда. — Він бачить, що тут, у Чикаґо, ми його притиснули до стінки. За такого стану речей, як зараз, і при існуючих законах він може просити муніципальну раду подовжити йому концесії тільки на двадцять років, та й то не раніше, як через три-чотири роки. Термін його концесій ще не закінчився. Ковпервуд знає, що на той час, як він закінчиться, ми вже так налаштуємо проти нього громадську думку, що ніякий муніципалітет, навіть найпродажніший у світі, не ризикне дати йому те, чого він прагне, без відповідної компенсації на користь міста. А якщо Ковпервуд погодиться на таку компенсацію, йому доведеться поставити хрест на двохсотмільйонному випуску шестивідсоткових акцій «Об’єднаної транспортної». Вони не матимуть популярності. Він не може, відрахо­вуючи двадцять відсотків валового доходу місту та надавши право безкоштовних пересадок, виплачувати