Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

при цьому шість відсотків на двісті мільйонів доларів, — кожен це розуміє. А він дуже спритно все це вигадав і розрахував, йому вже здавалося, що в його кишені додалося мільйонів сто! Але цього не буде! Ми нацькуємо на нього пресу, і вона задушить цей проект, перш ніж він устигне з’явитися на світ. А коли Ковпервудові хоч-не-хоч доведеться звернутися в муніципалітет, його змусять виплачувати два­дцять-тридцять відсотків валового доходу місту та надати безкоштовні пересадки з будь-якої з його ліній на будь-яку іншу. Ось тут ми його і доб’ємо. Я також не захоплююся всіма цими заграваннями із соціалістичними ідеями, але нічого, мабуть, не вдієш. Доводиться йти і на це. Тільки б нам його вижити з міста, а тоді ми вже заткнемо писки журналістам, і населення мало-помалу все забуде. Я принаймні на це сподіваюся.

До вух губернатора тим часом уже долетіло популярне в той час слівце «підмазали». Це означало, що в законодавчих органах беруть хабарі. Губернатор не був людиною упереджених думок, не брав участі у фінансових міжусобицях, і скажені нападки на Френка не могли вразити його уяву — він знав їм ціну. Проте чоловік задумався. Він смутно усвідомлював честолюбні мрії та задуми Ковпервуда. «Розпусник! Спокусник!» — сурмили про нього на всіх перехрестях, страхаючи пересічних міщан, але губернатор був байдужий до цього нестямного лементу. Він сам у поступальній зміні поколінь пізнавав таємничі чари богині Афродити. Чоловік бачив, як Френк стрімко йде до своєї мети, не гребуючи жодними засобами та змітаючи всі перешкоди зі свого шляху. Разом із тим йому було відомо, що міські залізниці в Чикаґо працюють тепер зовсім непогано. Чи не використовує він, однак, на зло довіру своїх виборців, сприяючи здійсненню задумів Ковпервуда? Чи не повинен він, перед обличчям усіх цих людей, викрити справжні стимули, що надихають цього махляра, — жадібність, непомірне честолюбство, жахливий егоїзм, — і протиставити їм безкорисливість християнської ідеї та демократичного принципу?

Коли в боротьбу за володіння матеріальними цінностями вплітається боротьба ідей, життєві зіткнення набувають особливого драматизму, надихаючи художників і поетів. Чи не тому горять незгасним світлом сигнальні вогні Трої, не змовкаючи тупотять кінські копита під Арбелою, вічно бухають гармати Ватерлоо?

У далекому, забудованому непоказними будиночками з брусу штаті Іллінойс, населення якого складалося переважно з простих сільських жителів, які полюбляли танцювати на ярмарках під звуки скрипки, відбулося рішуче зіткнення інтересів, і з точки зору губернатора штату це було не що інше, як зіткнення ідеалів окремої особистості з ідеалами народу. Мріям, прагненням однієї людини протистояли мрії, прагнення міста, штату, нації — безпорадне борсання демократії навпомацки, наосліп, що марно намагалася зіп’ятися на ноги.

Після наполегливих роздумів губернатор Свонсон вирішив накласти своє вето на новий законопроект, але Ковпервуд не занепав духом. Він був упевнений у силі своєї логіки, в своєму знанні людей і вирішив не шкодувати ні грошей, ні праці, щоб у майбутньому святкувати перемогу. Він мав сісти, нарешті, на той величний престол, який створив для себе в мріях. З великими труднощами протягнувши свій проект через законодавчі органи під прицільним вогнем усіх часописів, він, не втрачаючи й миті, почав засилати до губернатора своїх емісарів — членів законодавчих зборів, представників «З. К. І.» та інших, офіційно не пов’язаних із ним агентів різних компаній. Але губернатор Свонсон був непохитний. Ні, він не підпише законопроекту, совість йому цього не дозволяє.

Тоді в кабінеті губернатора, в тому самому злощасному будинку, що загрожував рано чи пізно перетворити його на жебрака і був причиною його постійних тривог і турбот, з’явився сяючий самовдоволенням суддя Наум Дікеншиц, тепер — головний представник «Північно-чиказької транспортної». Огрядний, пещений, вгодований, він був життєво мудрий, любив філософствувати та звертав на себе увагу важким, жорстким поглядом і солодкаво-улесливими манерами. Губернатор Свонсон не був знайомий із паном Дікеншицом, але чув про нього достатньо.

— Як ваше здоров’я, пане губернаторе? Щасливий бачити вас знову в Чикаґо. Якщо вірити вранішнім газетам, ви зайняті зараз цим саузеківським законопроектом? Мені б хотілося побесідувати з вами щодо нього, якщо ви нічого не маєте проти. Я вже тижнів зо три все збирався в Спрінґфілд, хотів побачитися з вами, перш ніж ви приймете якесь рішення з цього питання. Дозвольте спитати вас, чи думаєте накласти вето на законопроект?

Колишній суддя, чисто поголений, бездоганно одягнений, напахчений, усміхнений, мав при собі об’ємну шкіряну валізку, яку він поставив на підлогу, притуливши до ніжки крісла.

— Так, пане суддя, — відповідав губернатор Свонсон. — Чесно кажучи, я вже постановив накласти вето. Не бачу жодних підстав підтримувати цей законопроект. Як я розумію, він переслідує дуже вузькі, дуже егоїстичні цілі, що не викликані нагальною потребою, й, отже, в ньому немає зараз ніякої потреби.

Губернатор промовляв із легким шведським акцентом, своєрідним і навіть приємним. Потім було мирне і дещо філософське обговорення всіх «за» і «проти». Губернатор був стомлений, трохи розсіяний, але тим не менше вважав своїм обов’язком терпляче та неупереджено вислухати всі, вже не раз чуті ним доводи. Він знав, безперечно, що суддя Дікеншиц представляє «Північно-чиказьку транспортну компанію».

— Дуже радий, що мав можливість дізнатися вашу думку, пане суддя, — сказав на закінчення зустрічі губернатор. — Будьте певні, що я всебічно обміркував це питання. Мені відомо, як вершаться справи в Спрінґфілді. Пан Ковпервуд — здібна людина, й я засуджую його дії нітрохи не більше, ніж дії двадцяти інших підприємців, котрі зараз орудують там. Знаю, в чому причина його проблем. Чи можна запідозрити мене в симпатії до його ворогів, якщо вони аж ніяк не симпатизують мені? Я навіть не прислухаюся до того, про що белькоче преса. Але я вірю в демократію, сповідую ідеали, чужі певним людям, і в своїх вчинках керуюся цими ідеалами. Я ще не наклав вето на законопроект, однак не стану стверджувати, що моє рішення похитнути неможливо. Проте, якщо мені не буде представлено якихось вагоміших аргументів на користь законопроекту, ніж ті, що існували дотепер, я залишуся при своїй думці і вето накладу.

— Пане губернаторе, — сказав суддя Дікеншиц, підіймаючись із крісла, — дозвольте подякувати вам за люб’язний прийом. Менше всього на світі я хотів би чинити на вас тиск урозріз із вашими переконаннями, врозріз із тим, що ви вважаєте справедливим і чесним. Я намагався тільки звернути вашу увагу на те, наскільки важливо, як безумовно справедливо та правильно було б вилучити це питання про концесії зі сфери упереджень,