Читати книгу - "Трістрам Шенді"

би повідомити багато що – але оповідь про те, які були ці успіхи – і яким способом він їх здобув, потребувало такого вимогливого оповідача, що капрал на нього не наважувався; хоч який чутливий він був до слави, все-таки скоріше б погодився назавжди позбутися лаврів, аніж нанести соромливості свого пана хоч би щонайменшу образу. —

– О кращий із чесних і бравих слуг! – Але я вже одного дня звертався з похвальним словом до тебе, Тріме, – і якби я міг також піднести тебе до небес (ясна річ, у гарному товаристві) – то зробив би це без церемонії на наступній сторінці.

Розділ XXXІ

Якось увечері дядько Тобі, поклавши на стіл свою люльку, перераховував про себе по пальцях (починаючи з великого) всі досконалості місіс Водмен одну за одною; оскільки два чи три рази уряд, тому що він пропускав деякі з них або лічив інші двічі, йому довелося прикрим чином збиватися, перш ніж він доходив до середнього пальця, – Зроби милість, Тріме! – сказав він, знову беручи свою люльку, – принеси мені перо та чорнило. – Трім приніс також папір.

– Візьми цілий аркуш – Тріме! – сказав дядько Тобі, зробивши йому в той же час люлькою знак узяти стілець і сісти біля нього до столу. Капрал слухався – розклав перед собою папір – узяв перо й умочив його в чорнило.

– У неї тисячі доброчесностей, Тріме, – сказав дядько Тобі. —

– Накажете їх записати, ваша милість? – мовив капрал.

– Спочатку потрібно їх розмістити по порядку, – заперечив дядько Тобі; – бо з усіх її досконалостей, Тріме, найбільше мене приваблює і слугує в моїх очах порукою за всі інші жалісливий склад її характеру і дивне її людинолюбство. – Оголошую привселюдно, – додав дядько Тобі, спрямувавши при цих словах погляд у стелю, – що, коли б я був тисячу разів її братом, Тріме, і тоді вона не могла б наполегливіше та зворушливіше розпитувати про мої страждання, – хоча тепер вона цього більше не робить.

У відповідь на це урочисте запевнення дядька Тобі капрал тільки уривчасто кашлянув. – Він повторно занурив перо в чорнильницю, і коли дядько Тобі вказав кінцем своєї люльки на самісінький верх аркуша в лівий його кут, – капрал вивів слово ЛЮДИНОЛЮБСТВО – ось так.

– Скажи, будь ласка, капрале, – мовив дядько Тобі, коли Трім закінчив, – чи часто місіс Бригітта розпитує тебе про рану в колінну чашку, яку ти дістав у битві при Ландені?

– Вона ніколи мене про неї не запитує, з дозволу вашої милості.

– У цьому, капрале, – мовив дядько Тобі переможно, настільки дозволяла природна доброта його, – в цьому позначається відмінність характерів пані та служниці – якби негаразди війни послали мені таке ж нещастя, місіс Водмен сто разів розпитала б про всі обставини, що відносяться до нього. – Вона, з дозволу вашої милості, розпитувала б вдесятеро частіше про пах вашої милості. – Біль, Тріме, в обох випадках однаково тяжкий – і Співчуття виявилося б однаково. —

– Господь з вами, ваша милість! – вигукнув капрал, – яке діло співчуттю жінок до рани в колінну чашку чоловіка? Роздробися вона у вашої милості на десять тисяч шматків у ділі при Ландені, місіс Водмен так само мало про неї турбувалася б, як і Бригітта; тому що, – додав капрал, знизивши голос і дуже чітко викладаючи свої підстави, —

Коліно розташоване на великій відстані від головних сил – тим часом пах, як відомо вашій милості, поміщається на самісінькій куртині фортеці.

Дядько Тобі видав тривалий свист – але так тихо, що його ледве можна було чути по інший бік столу.

Капрал зайшов занадто далеко, щоб відступити, – в трьох словах він доказав решту. —

Дядько Тобі так обережно поклав свою люльку на камінні ґрати, наче ту було виткано з найтоншої павутини. —

– Ходімо до брата Шенді, – сказав він.

Розділ XXXІІ

Поки дядько Тобі й Трім ідуть до будинку мого батька, я якраз встигну повідомити вас, що місіс Водмен уже декілька місяців як звірила свою таємницю моїй матері – і що місіс Бригітта, якій, окрім таємниць своєї пані, доводилося також нести тягар власних таємниць, щасливо звільнилася від цього подвійного тягаря за садовою огорожею, зваливши його на Сузанну.

Що стосується моєї матері, то вона не бачила тут нічого такого, через що варто було б здіймати щонайменший галас, – зате Сузанна цілком підходила для всіх цілей і видів, які тільки у вас можуть бути при розголошенні сімейної таємниці; вона негайно знаками повідомила її Джонатану – а Джонатан, теж знаками, куховарці, коли та смажила баранячу ногу; куховарка продала її, разом із залишками кухонного жиру, за декілька пенсів форейторові, який проміняв її скотарці на річ, що коштувала майже стільки ж, – і хоча він говорив пошепки на сіннику, мідна сурма Поголосу підхопила ледве чутні звуки й рознесла їх по всій околиці. – Словом, не було старої в селі й на п’ять миль навкруги, яка не розуміла б труднощів розпочатої дядьком Тобі облоги й не знала б секретних статей, які затримували здачу. —

Мій батько, що мав звичай підводити все, що траплялося в природі, під яку-небудь гіпотезу, внаслідок чого ніхто так не розпинав Істини, як він, – почув новину якраз у той час, коли дядько Тобі вирушив у дорогу; несподівано спалахнувши обуренням при звістці про нанесену братові образу, він доводив Йорику, незважаючи на присутність моєї матері, – не тільки що «в кожній жінці сидить біс і що вся справа тут в ласолюбстві», але що всяке зло і невпорядкованість у світі, хоч які б вони були, від гріхопадіння Адама до гріхопадіння дядька Тобі (включно) так чи інакше зумовлені цим неприборканим бажанням.

Тільки-но Йорик приступив до деякого пом’якшення гіпотези мого батька, як до кімнати увійшов дядько Тобі з виразом безмежної доброзичливості й усепрощення на обличчі й тим знову розпалив красномовство батька проти пристрасті, на яку він ополчився. – Розгніваний, батько ніколи особливо не соромився стосовно вибору слів – так що, коли дядько Тобі сів біля вогню і набив свою люльку, він вибухнув такою тирадою:

Розділ XXXІІІ

– Що треба було якось забезпечити продовження роду в такого великої, такої піднесеної та богоподібної істоти, як людина, – я цього аж ніяк не заперечую, – але філософія про все говорить вільно, і тому я залишаюся при своїй думці та вважаю прикрим, що його доводиться здійснювати за допомогою пристрасті, яка принижує наші здібності й виганяє всяку мудрість, умогляди та вищу душевну