Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

— Я на це був задурний.

Солдатам об’явили, що обідати вони будуть за Палотою на Лупківському перевалі. І справді, батальйонний фельдфебель-рахівник з ротними кухарями і поручником Цайтгамлем, який завідував господарськими справами батальйону, пішли до села Медзілаборців, а з ними відкомандирували патруль з чотирьох солдатів.

За півгодини вони повернулися з трьома зв’язаними свиньми і з ридаючою родиною русина, в якого реквізували цих свиней. З ними йшов гладкий військовий лікар з барака Червоного Хреста, який щось наполегливо пояснював поручникові Цайтгамлю, а той знизував плечима.

Перед штабним вагоном суперечка досягла кульмінації, бо військовий лікар почав доводити капітанові Сагнерові, що ці свині призначені для лазарету Червоного Хреста. Селянин, звичайно, не хотів нічого знати і вимагав, щоб йому повернули свиней, мовляв, це його останнє добро, і він ніяк не може віддати їх за ту ціну, яку йому запропонували.

При цьому він тицяв затиснені в кулаці гроші, які він дістав за свиней, капітанові Сагнерові, а селянка тримала капітана за другу руку і цілувала її з покорою, властивою для цього краю.

Капітан Сагнер зовсім розгубився, і йому ледве вдалося відштовхнути стару селянку. Але це не допомогло. Замість неї прийшли молоді сили, які в свою чергу теж почали лизати йому руки.

Поручник Цайтгамль заявив тоном комерсанта:

— Цей нахаба має ще дванадцять свиней, і йому заплатили зовсім правильно, згідно з останнім дивізійним наказом номер дванадцять тисяч чотириста двадцять, частина господарська. Згідно з параграфом шістнадцятим цього наказу, «…свиней треба купувати в місцях, не зачеплених війною, не дорожче двох крон шістнадцяти гелерів за один кілограм живої ваги. В місцях, зруйнованих війною, додається на один кілограм живої ваги тридцять шість гелерів. Отже, за один кілограм належить платити дві крони п’ятдесят два гелери. Примітки: якщо буде виявлено, що в місцях, зруйнованих війною, вціліли господарства з повним складом поголів’я свиней, то їх можна відправити для постачання проїжджих військових частин; платити ж за реквізовану свинину належить, як у місцях, не зачеплених війною, з особливою доплатою в дванадцять гелерів за один кілограм живої ваги. Якщо ситуація не зовсім ясна, треба тут же на місці скласти комісію в складі власника худоби, командира проїжджої військової частини і офіцера або фельдфебеля-рахівника (якщо йдеться про менші частини), якому доручено господарство».

Це все поручник Цайтгамль прочитав з копії дивізійного наказу, яку він весь час носив із собою і вивчив майже напам’ять.

— «У прифронтовій смузі оплата за один кілограм моркви підвищується на п’ятнадцять цілих три десятих гелера, а за цвітну капусту для offiziersmenagekucheabteilung[312] треба платити одну крону сімдесять п’ять гелерів за один кілограм».

Ті, хто писав у Відні цей наказ, уявляли собі прифронтову територію як землю, що потопає в моркві і цвітній капусті.

Поручник Цайтгамль, звичайно, прочитав це схвильованому селянинові по-німецькому і запитав його також по-німецькому, чи він це зрозумів. А коли той заперечливо похитав головою, гримнув на нього:

— Отже, ти хочеш комісію?

Той зрозумів слово «комісія» і кивнув головою. Тим часом свиней його вже поволокли до польових кухонь на страту. Селянина обступили виділені для реквізиції солдати з багнетами, і комісія вирушила до нього на хутір, щоб там визначити, чи має він дістати дві крони п’ятдесят два гелери за кілограм, чи тільки дві крони і двадцять вісім гелерів.

Не встигли вони вийти на дорогу, що вела до села, як від польових кухонь тричі розляглося предсмертне верещання свиней. Селянин зрозумів, що все скінчено, і розпачливо вигукнув:

— Давайте мені за кожну свиню по два ринських[313].

Чотири солдати оточили його щільніше, а вся родина загородила дорогу капітанові Сагнерові і поручникові Цайтгамлю, впавши перед ними навколішки в пилюку посеред шляху. Мати з двома доньками обіймали коліна обох, називали їх благодійниками, аж поки селянин не гримнув на них і не загорлав українським діалектом угорських русинів, щоб вони встали. Хай, мовляв, солдати подавляться цими свиньми.

На цьому комісія припинила свою діяльність. Але селянин раптом збунтувався і почав погрожувати кулаком. Тоді один із солдатів так садонув його прикладом, що той аж перекинувся. І вся родина, хрестячись, кинулась тікати на чолі з батьком.

А ще за десять хвилин батальйонний фельдфебель-рахівник разом з батальйонним ординарцем Матушичем ласували в своєму вагоні свинячим мозком, і, напихаючи пельку, раз у раз уїдливо зверталися до писарів:

— І ви б жерли, правда? Але що вдієш, хлопці, це тільки для старшин. Куховарам — нирки і печінка, мозок і ошийок для панів фельдфебелів, а молодшим писарям лише подвійна солдатська порція м’яса.

Капітан Сагнер уже дав наказ щодо офіцерської кухні: «Печеня зі свинини з кмином, вибрати для цього найкраще м’ясо, не дуже жирне». Ось чому, коли на Лупківському перевалі роздавали солдатам обід, кожен з них виявив у своєму казанку по два маленьких шматочки м’яса, а той, хто народився під нещасливою планидою, знайшов лише шматочок шкурки.

На кухні панувало звичайне армійське кумівство: той, хто стояв близько до керівної банди, користувався привілеями. Денщики з’явилися на Лупківському перевалі з масними губами. У всіх ординарців черева стали як барабани. Діялися кричущі безчинства.

Однорічник Марек вчинив біля кухні скандал, бо хотів бути справедливим. Коли кухар, сказавши: «Це для нашого історика», — поклав йому в казанок з юшкою порядний шмат вареного філе, Марек заявив, що на війні всі солдати рівні. Це викликало загальне схвалення і дало привід вилаяти кухарів.

Однорічник кинув шматок м’яса назад, підкреслюючи цим, що він відмовляється від будь-яких привілеїв. Але на кухні не зрозуміли і вирішили, що батальйонний історіограф невдоволений своєю порцією, а тому кухар шепнув йому стиха, щоб він прийшов пізніше, коли вже роздадуть обід, — він мовляв, відріже йому кавалок шинки.

У писарів теж блищали пики, від санітарів віяло блаженством, а поруч цієї божої благодаті лежали неприбрані рештки останніх боїв: розкидані обойми, порожні бляшанки з-під консервів, клапті російських, австрійських і німецьких мундирів, частини розбитих повозів, закривавлені довгі смуги марлевих пов’язок і вата.

В старій сосні біля колишнього вокзалу, від якого залишилася тільки купа руїн, застрягла невибухла граната. Всюди валялися осколки снарядів, а десь поблизу, очевидно, були солдатські могили, бо страшенно тягло трупним смородом.

А оскільки тут проходили й розташовувалися табором війська, всюди було видно купки людських екскрементів міжнародного походження — представників