Читати книгу - "Дім, в якому…"

Голубонька покліпала очима, догідливо посміхнувшись Акулі.

— Я помиляюся?

— Це не вихід із ситуації, а капітуляція, — пробурчав Акула. — Варіанти «давайте сидіти склавши руки» на цьому етапі розглядатися не будуть.

— Добре, — Голубонька знизала плечима, намагаючись не виглядати ображеною. — Але я більше нічого запропонувати не можу.

Акула втупився в Ральфа. Потім перевів погляд на Ящера. Почекав і дав знак, запрошуючи до слова. Хресна підвелася. З того, як Акула підкреслено галантно поступився їй місцем, Ральф зрозумів, що ці двоє перебувають у змові, і це йому не сподобалося.

Хресна кивнула присутнім. Поправила окуляри. Відкашлялася.

— Не можу сказати, що остання пропозиція здається мені вартою уваги, хоч вона й краща за інші, які тут прозвучали. Я, зі свого боку, хочу запропонувати два варіанти дій. Повірте, що обидва вони ретельно продумані, з урахуванням усіх можливих наслідків.

Хресна говорила так тихо, що здавалося, щонайменший шерех може заглушити її, і всі сиділи, напружено вслухуючись, щоб нічого не проґавити. Прадавній ораторський прийом, але треба віддати їй належне, Хресна застосовувала його іскрометно.

Шериф дедалі дужче нахилявся з підвіконня, відстовбурчуючи вухо долонею. Підкреслюючи свою глухоту. Виглядало це смішно. Можна було повірити, що незліченні дротики від навушників, які позбавляють слуху Щурів, якимось чином дотягуються і до його вух. І що він через це також глухне. Презентувалося це, в усякому разі, так. Як професійне захворювання.

Ральф відчув наростаючу напругу. Щось мало статися — буквально ось-ось. Хресна кивала Акулі, Акула у відповідь люб’язно шкірився. Ці двоє поводилися як змовники. Причому як змовники, котрі не приховують, що між ними є змова.

— Як вам усім відомо, офіційна дата випуску — сімнадцяте липня, — продовжила Хресна. — Я пропоную перенести її. Якщо випуск відбудеться раніше, ніж очікують, ми цілком можемо розраховувати обійтися в передвипускну ніч без подій. Само собою зрозуміло, учні не повинні знати про зміни. Вся проблема — у збереженні цієї інформації в суворій таємниці.

Вона витримала паузу.

Вихователі перезирнулися. Очі Вівці наповнилися слізьми. Гомер стримано почав плескати. Ящір навіть підвівся від хвилювання.

— Еге, це таки може спрацювати! — вигукнув він. — Справді може спрацювати. Дуже ділова думка!

— Може спрацювати, — без особливого ентузіазму погодилася Голубонька. — Якщо вони нічого не пронюхають.

Ральф промовчав. Йому була осоружною думка про те, щоб обійтися з ними ось так. Оголосити про випуск мало не в момент випуску. Це було підло, нечесно, по-Акулячому боягузливо, але... Ящір мав рацію, це могло спрацювати. Чи було в нього право заперечувати проти плану, який гарантує їм спокійне життя на найближчий місяць? Не запропонувавши натомість нічого більш гідного? І він промовчав, що за бажання можна було визнати згодою.

— З метою збереження конфіденційності треба абсолютно виключити контакти учнів з батьками, — Хресна обвела вихователів суворим поглядом. — Усі переговори з батьками мають вестися на третьому поверсі у присутності кого-небудь з нас. Особисті візити тільки з дозволу директора й лише із заздалегідь підготовленими батьками. Самі ми в жодному разі не повинні згадувати про перенесення дати ні в приватних розмовах, ні у письмовій формі, а надто при спілкуванні одне з одним де-небудь за межами третього поверху. Я дуже хочу, щоб і на третьому поверсі такі розмови не велися. Телефон, що знаходиться у вчительській, я пропоную вилучити. Є підозри, що учні іноді користуються ним.

— Господи, — прошепотів Ящір. — Є підозри! Ми сто років знаємо, що вони ним користуються. Та що вона про себе уявила, ця бабега?

— І останнє, — Хресна підвищила голос, несхвально дивлячись на Ящера. — І останнє. Справжню дату випуску знатимемо тільки ми двоє — я і наш шановний директор.

Ральфові здалося, що він розчув стукіт щелепи Ящера, яка раптом відпала. Йому стало смішно. Гомер схопився, розмахуючи руками:

— Це... це просто неможливо! Як же так? Як це — не знати дату випуску?

Вівця несподівано для всіх викрикнула тонким голосом:

— Я протестую! Це неприпустимо!

На тлі обурення найбезсловесніших вихователів зблякнуло навіть грізне гарчання Шерифа. Ящір сидів, витріщившись і вчепившись у бильця крісла. Дивлячись на нього, Ральф від серця засподівався, що сам не виглядає настільки приголомшеним. Хресна стояла під шквалом гнівних вигуків, спокійна та сповнена впевненості в собі. Не можна було не відчути захвату, дивлячись на її самовладання.

— Вислухайте мене, будь ласка, — сказала Голубонька, коли пристрасті трохи вляглися. Вражена зимною витримкою Хресної, вона щосили прагнула триматися з такою ж гідністю, але їй це вдавалося препогано. — Те, що ви пропонуєте, неможливе з багатьох причин. По-перше, — вона загнула пальчик із блискучим цикламеновим нігтиком, — по-перше, вони повинні зібрати і спакувати свої речі. На це потрібен час. По-друге, батьки! Припустімо, ви не повідомляєте цю вашу секретну дату нам, але ж батькам її доведеться повідомити. І ви сподіваєтеся, що вони збережуть цю інформацію в таємниці? У призначений день одні приїдуть раніше, інші пізніше, треті дадуть знати, що не можуть приїхати саме цього дня, а можуть у будь-який інший, і так далі. Уявіть, що відбуватиметься! Більш як сто чоловік, яким зненацька сказали, що їх забирають, тоді як вони не встигли зібратися, попрощатися, нафарбуватися, написати пам’ятні записки чи що там вони збиралися зробити... Плюс їхні батьки та ми, теж абсолютно ошелешені, тому що, бачте, нас не попередили, що випуск відбудеться саме цього дня! Та це просто смішно! Нас сьогодні четверо від’їжджаючих мало не звели в могилу, а ви пропонуєте...

— Будь ласка, заспокойтеся, — перервала Хресна потік Голубоньчиного красномовства. — Усе не так страшно, як вам здається, особливо якщо не втрачати голови та не накручувати себе, малюючи апокаліптичні картини.

— Так, — Акула, що був занепав духом, набрав поважного вигляду. — Усе не так страшно. Ми обговорили процедуру в подробицях, заручилися підтримкою деяких дружніх організацій і сподіваємося, що з їхньою допомогою хаосу вдасться запобігти.

— Яких таких організацій? — поцікавилася Голубонька, але їй ніхто не відповів.

Хресна пройшлася по кімнаті, схрестивши на грудях руки.

— Мені здається, ви не усвідомлюєте всієї важливості дотримання цілковитої конфіденцій­ності, — сказала вона з докором, зупиняючись біля Гомера, котрий зіщулився в кріслі.

— Наші вихованці проникливі. Щонайменший промах з боку будь-кого з вас — й інформація про перенесення дати перестане бути таємницею. При цьому зовсім не обов’язково згадувати про неї вголос. Достатньо незрозумілої метушливості, виразу обличчя, непомітних нам самим ознак. Не кажучи вже про збори... — Хресна мигцем подивилася на Голубоньку, — наприклад, якщо з чергової кімнати зникне більша частина предметів, що належать комусь із нас, навряд чи щось таке залишиться непоміченим. Я говорю про те, що ми можемо виказати себе мимоволі, тим самим поставивши під удар весь наш задум.

— А я з вами не сперечаюся, — мляво відмахнувся Гомер, який більшу частину сказаного узяв собі в рахунок. — Ви мене цілком переконали. Прошу вибачити мені мою нестриманість.

Хресна поверх його голови з посмішкою дивилася на Ральфа.