Читати книгу - "Джозеф Антон"

Смерть не вибирає — приходить і до добрих, і до злих. Через два тижні після звістки про рак у Керол він дізнався про смерть людини, з приводу якої не сумував. Зловтішний ґном Калім Сіддікі озвучив свою останню погрозу. Він саме перебував на конференції у Преторії, Південна Африка, коли помер від серцевого нападу. Стало відомо, що недавно він переніс операцію з коронарним шунтуванням, але продовжував гучно просторікувати і шаленіти в той час, коли розсудливішому чоловікові на його місці захотілося б спокійнішого життя. Тож можна сказати, що він сам вибрав свій кінець. Так і треба тому злюці, подумав він, проте публічно не обмовився і словом.

Зателефонував дуже вдоволений Майкл Фут. «Як називається мусульманський Бог? Ну, їхній Бог, як же його?» Аллах, Майкле. «Так, так, Аллах, авжеж Аллах. Тож, видно, він не на боці старого Сіддікі, еге ж?» Ласкаво просимо, докторе Сіддікі, вже пора, ваш час сплив.

Елізабет поїхала навідати Керол у Дербіширі. Коли ж повернулася, то втішилася звістці про смерть Сіддікі. Вона також прочитала щойно завершений двадцятисто-рінковий короткий виклад нового роману «Земля під її ногами», який настільки їй сподобався, що прірва між ними зникла й усе зле забулося. А вже наступного дня -всесвіту, видно, не подобається, коли він щасливий надто довго — його повезли до «Шпигунського центру» й розповіли про справді страхітливі речі.

Його завжди огортало неприємне передчуття з наближенням до великої фортеці піщаного кольору на березі річки, навіть коли її прикрашали неймовірною кількістю новорічних ялинок; жодного разу він не дізнався тут про щось утішне. Сьогодні ж у втаємниченій залі він зустрівся з «пополуднем» і «ранком» — містером П.М. і містером А.М[218], головою антитерористичної служби на Близькому Сході й фахівцем з питань Ірану. Реб Коннолі й Дік Вуд також там були «як слухачі».

— Служби безпеки тепер знають, — сказав А.М., — що Іран, себто його верховний лідер Хаменеї й очільник розвідки Фаллаян, започаткував довгостроковий план, аби виявити ваше місцеперебування й убити вас. Вони готові до тривалого виконання свого плану й виділяють на це багато грошей. План уже діє, може, й навіть упродовж двох років, однак ми переконалися в його існуванні тільки протягом останніх кількох місяців.

— Вважаємо за свій обов’язок поінформувати вас про цей план, — сказав П.М. — Тому і запросили вас сьогодні сюди і спілкуємося з вами під своїми справжніми іменами.

Коли він дізнавався про цю недобру звістку від містера Ранку і містера Пополудні, то з острахом очікував на повідомлення, що ворог знає, де розташований його будинок. Але ж ні, не знає. Якби вони дізналися про це, сказав містер Ранок, то справи були б дуже кепськими. Щонайменше довелося б перебувати під поліцейським захистом до кінця своїх днів.

Він висловив свої побоювання щодо Зафара, Елізабет, Самін і своєї матері в Карачі.

— Жодною інформацією про підготовку замаху на когось із членів вашої родини чи друзів ми не володіємо, — сказав містер Пополудні. — Навіть як способу дістатися до вас. Однак ви залишаєтеся мішенню номер один.

— Можливість дезавуювати свої дії має для Ірану надзвичайно велике значення, — сказав містер Ранок. — З огляду на політичний прочухан, який вони одержали після нападів упродовж останніх років. — Шапур Бахтіяр, убивства на острові Міконос. — Скоріш за все вони не залучатимуть іранців.

— Однак, — сказав містер Пополудні, аби трохи заспокоїти його, — поки вони доправлятимуть дипломатичною поштою зброю і відряджатимуть людей, минуть місяці або ж навіть роки.

І цього він найбільше боявся — довготривалого приступу, як у випадку з убивством Бахтіяра. Містер Ранок і містер Пополудні не сказати, який вплив на злочинний задум Ірану може справити політичне врегулювання відносин з Іраном. Вони вважали, що міністр закордонних справ Ірану, може, навіть і не знає про його існування.

— Він відомий тільки вузькому колу людей з міністерства інформації, — сказав містер Ранок.

— У міністерстві закордонних справ також могли бути люди, яким захотілося б перешкодити реалізації плану, -сказав містер Пополудні, — проте Фаллаян і Хаменеї, здається, рішуче налаштовані виконати фетву, й Рафсанджа-ні, мабуть, знає про це також.

Хороша новина полягала в тому, що наразі ніхто не довідався про розташування його будинку, а загроза з боку «громади як такої», на думку містера Пополудні й містера

Ранку, вже минулася. — Тож тепер, — сказав містер Ранок, спалахнувши стальним блиском з-під своїх ввічливих манер, — ми зробимо все можливе, аби зірвати цю змову, і своїм великим залізним кулаком відіб’ємо їм охоту до будь-яких змов, і то з великим політичним розголосом.

Мабуть, він хоче мене заспокоїти, подумав він, але це спрацьовує. Мені вже починає подобатися думка про великий залізний кулак.

Щодо широкого загалу, то історія з фетвою потрохи затихала. Газети вже нічого не писали на цю тему, його час від часу бачили на публіці, коли навідував друзів, перекушував у випадкових ресторанах, раптово з’являвся у різних країнах для презентації своїх книжок. Більшість людей розуміла, що небезпека відступила, й не одному оглядачеві здавалося: він отримує захист тільки тому, що наполягає на ньому, й наполягає не з необхід-ности, а для задоволення свого монументального егоїзму. Саме цієї миті, коли найменший клаптик співчуття, який ще залишився у загалу, здувало вітром, його повідомляють про найбільше зростання небезпеки за весь час після оголошення фетви, а загроза його життю стає значно серйознішою, ніж будь-коли раніше. Він не може робити жодних заяв. Містер Ранок і містер Пополудні висловилися з цього приводу дуже чітко.

Ендрю знайшов відлюдний будинок на Лонґ-Айленді, неподалік дороги Літтл-Нояк-Пас, що на пагорбах понад Бриджгемптоном. Його винаймуть на ім’я Елізабет, і вони там житимуть упродовж двох місяців. Гаразд, сказав він собі, тільки вперед. Слід невтомно виконувати свій план щодо повернення втраченої свободи — крок за кроком. Поводився так, ніби нічого й не чув у прикрашеній ялинками фортеці. Єдина його альтернатива — це знову стати в’язнем, а цього йому геть не хотілося. Отже: так, Ендрю. Будь ласка, зроби це. Кілька днів потому Реб Коннолі повідомив: містер Ранок і містер Пополудні дотримуються думки, що вбивці вважають, буцімто у Сполученому Королівстві він перебуває під надійним захистом, тому намагатимуться поцілити в нього десь за кордоном. А він саме збирався провести два місяці на Лонґ-Айленді без жодного охоронця, до того