Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

14

Василий Иванович Веретенников (1880 – 1942) – русский историк. Окончил Петербургский университет. Ученик А. С. Лаппо-Данилевского. Профессор Харьковского (1920 – 1930) и Саратовского (1917 – 1920) университетов; деятель советского архивного и музейного дела, главная область исследований – история России XVIII века, в частности государственных учреждений. Работы Веретенникова написаны на большом архивном материале. Основные сочинения: «История Тайной канцелярии Петровского времени» (1910), «Из истории Тайной канцелярии 1731 – 1762» (1911), «Очерки истории генерал-прокуратуры в России до Екатерининского времени (1915) (Советская историческая энциклопедия. Т. 3. Стб. 360).

15

Александр Афанасьевич Потебня (1835 – 1891) – украинский и русский филолог-славист. Окончил Харьковский университет в 1856 г. В 1860 г. защитил магистерскую диссертацию… С 1875 г. – профессор кафедры русской словесности Харьковского университета, с 1871 г. – член-корреспондент АН. Разрабатывал вопросы теории словесности, фольклора, этнографии… На формирование его философских взглядов оказали влияние идеи А. И. Герцена, Н. Г. Чернышевского, Н. А. Добролюбова, а также И. М. Сеченова…

Особый интерес представляют взгляды Потебни на поэтический язык, природу поэзии и вообще искусства как познания. Таким образом его эстетические теории откровенно реалистичны. В поэтическом слове и соответственно в поэтических произведениях в целом Потебня выделяет три составных элемента: внешняя форма (звучание), значение (семантика) и внутренняя форма (или образ). Так в слове «подснежник» помимо прямого значения мы находим представление о цветке, растущем «под снегом». Поэтичность слова (художественное произведение) – это его образность. Внутренняя форма есть средство познания нового, но не путём научной абстракции, а подведением новых впечатлений под уже имеющийся образ.

Идеи Потебни после его смерти развивала т. н. «харьковская» школа (Д. Н. Овсянико-Куликовский и др.); их приняли теоретики символизма, в т. ч. А. Белый, указавший, что русские символисты «подписались бы» под словами Потебни. В связи с возросшим интересом к лингвистическим проблемам поэтики в последние годы наблюдается интерес и к работам Потебни в этой области. Но до сих пор отсутствует анализ поэтической концепции Потебни в свете современного состояния эстетики и теории литературы (Краткая литературная энциклопедия. Т. 5. Стб. 913 – 914).

16

Министерство иностранных дел СССР. Документы внешней политики СССР. Т. 1. 7 ноября 1917 г. – 31 декабря 1918 г. М., 1957. С. 95 – 96.

17

Київська старовина, 1992, № 5. С. 92 – 98.

18

Мариэтта Шагинян. Собрание сочинений: в 9 т. Т. 8. М., 1989. С. 491. Наведемо частину пояснень до цієї глибокої й ґрунтовної узагальнюючої праці серйозного й вдумливого науковця: «Впервые отдельной книгой – Гослитиздат, 1941. Подписано к печати 8 января 1941 года: первоначальное название: «Шевченко». Переиздавалась там же в 1946 и 1964 годах. Вышла на украинском языке в изд-ве художественной литературы «Дніпро», (Київ, 1970).

По выходе книги в 1941 году работа над нею продолжалась. Каждое последующее издание писательница неутомимо обогащала новыми фактами и материалами. Так, готовя в 1967 году шеститомник, М. С. Шагинян сообщала: «Продолжаю редактировать оставшиеся тома… Эта работа займет в новом году много времени, так как нужно написать новые главы в монографии о Шевченко и Гете…»

В феврале 1944 года монография «Тарас Шевченко» была защищена Мариэттой Шагинян как докторская диссертация. В 1976 году за многолетние творческие исследования в области национальных литератур писательница Указом Президиума Верховного Совета СССР была удостоена ордена Дружбы народов». (Мариэтта Шагинян. Собрание сочинений: в 9 т. Т. 8. С. 710.)

Шевченківський словник. (Т. 2. С. 351) доповнює: «Державна премія СРСР, 1951 р., Ленінська премія, 1972 р.».

19

Газета «галицийских малороссов» отвечала на статью Чернышевского в духе российского панславизма. (Примітка видавців творів Чернишевського.) – Шевченківський словник. Т. 2. С. 1042.

20

Надо понимать межнациональном (то есть речь идёт о споре между русинами и поляками). (Ред.)

21

Хорватов.

22

На нашу думку, тут і далі, можливо, певним чином дещо загострюється розглядуване питання. Разом з тим, варто розуміти, що стаття, яка цитується, – як буде видно вище, спрямована проти орієнтації «Слова» на дії Відня, який базував свою політику на розпаленні ворожості слов’янських націй, загарбаних Австро-Угорщиною. Саме в цьому імперський Відень убачав найзручніший засіб збереження свого панування і над українцями, і над поляками. Можливо, також, що послідовний борець проти російського царизму М. Г. Чернишевський у такий спосіб висловлював свою солідарність із самовідданою боротьбою польських революціонерів-демократів із царськими гнобителями народів.

23

Н. Г. Чернышевский. Полное собрание сочинений: в 15 т. Том 7. Статьи и рецензии. 1860 – 1861. М., 1950. С. 792 – 793.

24

Мариэтта Шагинян. Собрание сочинений. Т. 8. С. 238.

25

Михайло Йосипович Микешин (1835 – 1896) – російський скульптор і графік. Шевченко познайомився з Микешиним весною 1858 р. у родині Ф. Толстого і був з ним у дружніх взаєминах, відвідував його майстерню. Микешин часто бував у нього в майстерні в Петербурзькій академії мистецтв, багато років працював над ілюструванням його поезій. Він активно домагався увічнення образу Шевченка в монументальній скульптурі: в первісному проекті пам’ятника «Тисячоліття Росії», що його не схвалив уряд, він виліпив барельєф поета серед інших діячів вітчизняної культури; в проекті пам’ятника Богдану Хмельницькому для Києва надав портретних рис кобзареві, постать якого за першим задумом автора мала ввійти до композиції пам’ятника, а також підтримував ідею композитора Г. Козаченка написати про Шевченка оперу. В останні роки життя Микешин писав про великий вплив на нього поета, про те, що він весь час шанував пам’ять свого друга й багато чим зобов’язаний йому. В 1896 р. петербурзький видавець П. Бабкін опублікував три випуски «Иллюстрированного Кобзаря» з малюнками Микешина. На обкладинці й фронтиспісі художник зобразив Шевченка, яким бачив його в майстерні в останні роки життя. В тексті вміщено малюнки до творів «Катерина», «Перебендя», «Гайдамаки», «Утоплена» й «Тополя». Микешин малював Шевченка в труні. Він був ініціатором створення Товариства пам’яті Т. Г. Шевченка, проект статуту якого розробив і подав на затвердження урядові (товариство не було дозволено). Разом з Д. Менделєєвим, І. Рєпіним, М. Чайковським та іншими Микешин був засновником Товариства імені Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих учбових закладах Петербурга. В 1876 – 1878 рр. Микешин видавав журнал «Пчела», в якому друкував і свої малюнки, статті та спогади, зокрема й про Шевченка. Спогади Микешина про Шевченка надруковано також